Yaski "Africa Records, Vol.1" (2024)

Ноїв ковчег для насуплених псевдореперів та недореперів на львівському лейблі Africa Records.

Збірка святих та мучеників, усіх гнаних та голодних на шляху до омріяного Раю на чолі з галицьким месією Гонею.

З тучамена Гоні Міша Правильний якось тесав місцевого Трампа, щоб зробити його маленьким знову. Звідтам йому лише один крок виявився до ореолу галицького месії, який веде усіх за собою у Дитячий хрестовий похід посеред пустелі у ці останні дні.

Увесь сенс збірки однієї львівської студії "Africa Records, Vol.1" не у рекламній "незалежності від концептуальних чи кон'юнктурних рамок", а в допотопному протистоянні з лейблом Enko та всіма іншими псевдореперами. Увесь альбом – це старі образи, які Гоня відразу категорично заперечує. Між естрадниками та андерниками в Україні рідко коли зустрінеш якусь притомну різницю, а тому всі ці привселюдні лементації Гоні можна спокійно вважати самонавіюванням. 

Здається, що за межами етнокодної мазні Ванька Клименка, неука-езотерика Псюка та псевдореперки alyona alyona у них нема більше жодної спонуки для творчости ("Сальто вперед", "Пульс", "Наш час"). Ні харизми, ані артистизму них у них не відшукаєш навіть з вогником. Вони рідко коли два слова можуть зв’язати докупи ("Мініґан", "Фреш").

Свою набундюченість вони вважають за крутість. Місцеві греко-католики, до речі, також своє сюсюкання вважєють агапічною любов'ю. І якщо вони вже так хочуть, щоб їхні скоромовки та речитативи вважали репом, то нехай, адже це найгірший реп у світі. В Україні, щоправда, буває ще гірший. Ще LJND якось, певне, ще норм, а всі інші вже зовсім бігають біля нього сентиментальними білочками ("Need You More").

Усі вони ніколи не змінюються, наче ті кам’яні стовпи, та істерять матричним Нео у відкритий простір невідомо кому ("На світло"). Хіба Міша Правильний, який інколи ненадовго здається чи не найадекватнішою людиною цієї тусовки, яка мала б усвідомлювати всю комічність цього пафосного зібрання гнаних та голодних. Цих нових пролетаріїв.

Корчинський якось мусить написати про них п’єсу "Гаряча наче Африка", адже месія Гоня хоче своїм маніфестом повернути радість у життя відчужених пролетарів, здолати кляту естраду та заснувати диктатуру реперіату. Якщо гасла "Уся влада реперам" країна може й не дочекається, то майбутня книга Гоні точно називатиметься "Мій реп". Для Корчинського ця п’єса має стати кроком вперед, адже раніше новими пролетаріями у нього були гомосексуали, а тепер вже ними будуть репери. Прогрес одначе.

Без популізму динозаврика Гоні цей альбом був би кращим, без всього його самонавіювання хмарочосними масштабами. Якби у Львові було якесь опівнічне шоу в етері, то вони, певне, вже вважали б себе місцевими The Roots. З ним вони всі якісь попсові косплейники альониних утопій збоку навіть зі всім своїм потягом до репкору, де колишній депутат Львівської міської ради від вакарчукової партії Голос Гаррі Шульц, здається, ще передає якесь приватне вітання усім теоретичним працям Юри Михальчишина про чарівну Галатею ("Нахтіґаль").

Нагірна проповідь пророка Гоні нагадує якийсь загублений епізод Монті Пайтонів, де він завжди так наївно дивиться услід своїм мріям на світлому боці життя ("Пульс"). Гоня ще свято вірить у те, що йому гнаному, переслідуваному та вигнаному за правду якось все повернеться устократ благодатним вогнем, який спалить цей грішний світ ("В індустрії шок"). В очікуванні цього остаточного об’явлення його лагідна стокротка бухає вечорами з Блавацькою та вважає себе святим мучеником за реп, блаженним вигнанцем цього блядського часу. Його чиста душа у бездуховній пустелі "чекає на фідбек неоціненої праці, пульсуючий в такт смерті цивілізації" ("Полотно").

Звісно, що у цьому стані андерного гетто його пафосний мораліст починає проростати паростками сектантського мислення (як, до речі, і альона альона, Псюк та Ваньок Клименко). Лише вони врятуються наприкінці світу. Лише лейбл Африка – це нинішній Ноїв ковчег, де кожній тварі буде по парі.

Вони як Свідки Єгови знають точну цифру врятованих, найточніший час прибуття рятувальної шлюпки та номер свого окремого місця на сакральному сидінні праворуч. Сектантська правда завжди так п'янить тим своїм статусом обраного (а не покликаного), що навіть Правильний спокушається на неї заради комічних рядків "Справжні таланти якомога подалі від вас хочуть з'їбатись, саме тому, сука, я зараз на Африці" ("Шоубіз"). О, так, Мишко-неофіт ще той справжній талант.

Вони стільки років тужилися власним одноманіттям у закутках свого коханого гетто, що й справді легко можуть увірувати у праведника Гоню, особливо після його слів про те, що "вам не розібрати за тридцять років, що я заховав у кожному треці". Вони не чекають услід за ним на прийняття та похвалу. Обіцяного вони вже дочекаються у його Царстві Небесному, де він відділятиме зерно від полови у своєму барбершопі. Усіх їх чекає благодатна тонзура на їхніх аскетичних маківках.

Такої реп-комедії вже давно не було на вкраїнських теренах та вінках ("В індустрії шок"). Месія Гоня тут що той Лісан Аль-Гаїб підноситься днесь увись на новий рівень самопрезентації широкому загалу, а не лише трьом своїм вірним учням, як Ісус колись. Якщо раніше Гоня вважав, що він є синонімом слова реп, то нині він вже чітко зріє своїм відкритим серцем те, що його реп стає Дартом Вейдером. Такої космічної опери Львів ще не бачив. Хтось би цієї урочої миттєвости мусив би йому підказати, що його реп більше стає схожим на Патріка Зірку, а він сам нагадує диявола з мультсеріалу Пригоди Капхеда, який забув свої вила біля дерева. 

У цьому фіналі для всіх адептів Africa Records лунатиме трек зі стрічки Flora and Son (2023) Джона Карні, де їм вставляє якийсь шістнадцятирічний пацан (і трохи, звісно, дочка Боно).