Безпросвітна маячня Псюка-езотерика на каналі "Рожева пранама".
Чайник-езотерик Олег Псюк з гурту Kalush намагається дати раду з половою у власній голові задля реалізації повноти пацанячого щастя.
Після дебютного відео недорепера Псюка на каналі "Рожева пранама" можна подумати, що він подався у стендапери. З одного боку це радісна звістка про звільнення української музики від його кон'юнктурної халтури. Проте з іншого боку він відразу вивалює на слухача масу безпросвітної маячні, яка нічим не відрізняється від його звичної аудіопродукції.
Псевдомесіанську клініку в діяльності Псюка можна було зауважити ще десь рік тому. Це типова ситуація для місцевої сцени. Коли все погано з музикою, то можна податися у гуру, продюсери чи Голос країни. На екрані Псюк несе банальну маячню та профанацію. З історії про те, як колишній пушер розповідає про Любов, можна було організувати цілу легенду про повернення блудного сина, але Псюк – звичайнісінький неук, гопницька варіація Притули. З його аматорської сповіді вже сміються навіть мухи. І як на цю сокровенну дурню підписалася Puma?
Псюк перечитав 250 книг з езотерики, психології, філософії та економіки, а тому вирішив стати на шлях Любові, щоб ощасливити людей. Однак проблеми у нього виникають вже на старті. Якщо він так апелює до Бога Біблії (про сотворення людини), то йому варто наголосити на тому, що у християнства нема нічого спільного з езотерикою.
У своїх поглядах на душу та тіло він типовий маніхеєць, адже тіло – це храм Духа Святого (1 Кор. 6, 19). Маніхейство немає нічого спільного з християнством. Мікс маніхейства з православними традиціями – це переважно особливість Росії (та УПЦ МП, звісно). Саме звідти в їхньому шансоні ті мотиви про доброго Боженьку, стільки зневаги до посполитого тіла у масних борідках їхніх батюшок.
Після такого цю провінційну пургу про блуд та похоть вже можна не слухати. Пігмаліона з нього не буде. У цій благій звістці для пацанчиків він наче той пастор Мунтян, але євангелія для гопників – це, власне, Старий Заповіт. Псюк – банальний популіст-аматор. Про список його аскез там ще, звісно, смішно, але ж має вже хтось дати цьому вуйкові з Калуша хоча б Катехизм.
Він багато говорить про зміни, але якщо згадати про його музичну діяльність, то там немає жодних змін. Його аудіопродукція вже давно здеградувала і це процес, який він чомусь не рефлексує. Це добре, що він перестав вживати, але якщо він вже так хоче ощасливити людей, то нехай кине свій недореп, всю свою кон'юнктурну халтуру. Нехай спочатку покращить себе, а вже потім робитиме покращення для людей.
Цей випадок цікавий лише там, де можна зауважити сліди сектантської поведінки на лейблі Enko. Хтось би швидкий вже міг написати за цей рік цілий нонфікшн з назвою "Лейбл Enko. Все життя в ілюзіях". Що, ніхто не помітив те, як Ванькові виконавці всі одночасно посипалась та стали деградантами? А блаженне мислення Клименка під час розмови зі Славою Дьоміним нікого не здивувало? Про 250 книг та аскета Псюка, до речі, Клименко говорить в інтерв'ю Варениці.
Всі головні виконавці Enko одночасно зламалися. Псюк підсів на псевдомесіанську білочку. Скофка белькоче під ніс вже зовсім убогу нудоту. Псевдореперка alyona alyona пішла на канікули і навіщось сходила на концерт Кендріка Ламара (месіанські запльоти у неї вже були на альбомі графоманської попси з елементами речитативу "Galas"). Козак Сіромаха – це лютий треш з хутора. А ця нова підписантка Stasya з маніакальним на споді.
Найбільше викриває енкову бульбашку виконавиця Kola з печаттю німого крику на обличчі. Вона завше заходить у свої кліпи наче з майданчика стрічки Martha Marcy May Marlene (2011) про учасниць тоталітарної секти. Елізабет Олсен у тамті роки – молоко з медом, особливо у фільмі Liberal Arts (2012), хоча й нині вона цвіте у своєму ВандаВіжені.
Однак Коли вся ця людська радість ніяк не стосується. Хз, що там Ваньок з ними робить. Може вони землю сиру їдять, бігають голими один за одним, практикують злизування поганих думок з рота чи висмоктують погану карму. Вони просто втратили відчуття реальності у своїй бездарній діяльності, стали всі клонами у своїй одноманітній попсі. Місцеві медіа плекають у них ілюзію обраності, а Євробачення в Україні стало прикладом масового психозу.
Бздури неука Псюка не така вже й дивина на хвилі зародження нових українських блогерів. Ними періодично страждають майже всі від Клятого раціоналіста до Емми Антонюк. Загалом це ще один епізод зустрічі секулярних неуків та немовлят у вірі, де Псюкові вже назбиралася ціла компанія охочих потриндіти про Любов під час війни на хвилі неошароварщини.
Футболіст Мудрик з інстаграмними афоризмами про Бога. Неофіт банальних істин Міша Правильний. Україномовна Вєра Брєжнєва зі своїми подяками Космосу. І навіть цілий танцюрист Монатик зі своїми проповідями миру та любові на альбомі "Love It ритм" (2019). Він, щоправда, вже під час повномасштабного спромігся лише на безликий альбом "Art Оборона" (2022) про якусь незрозумілу війну невідомо де. Можливо, це взагалі війна петрушки з пастернаком у його тарілці.
P.S. Одна місцева артистка навіщось назвала такого Псюка Сковородою 21 століття. Цього не варто робити. Сковорода ніколи не мав нічого спільного з езотерикою. Нічого спільного він не має і з неуком Псюком. Просто інколи замість перегляду лайтового документалу У пошуках Сковороди (2022) можна почитати книгу Тараса Лютого "Сковорода. Самовладання".