Monatik "Art Оборона" (2022)

Танцюрист Монатик продовжує так штовхати свої амвонні банальності про цю грішну юдоль, ніби він вже з Богом на небесах у Песах над ситуацією.

Духопідйомні проповіді про головне від танцюриста Монатика завжди були настільки фальшивими й прісними, ніби разом зібралися Positiff, Мішель Андраде та Аліна Паш. Таке його казаннє для бідних сягнуло своєї вершинки на альбомі "Love It ритм" (2019), щоб закономірно впасти у фарисейство на EP "Мріяти не шкідливо" (2019), яке пародіювало своїм примітивом госпельні подвиги Каньє Веста.

EP "Art Оборона" заводить його у ще більшу темряву, де він повторює долю Джамали. Монатику, як і Джамалі, немає чого робити своєю банальністю на території рнб, соулу чи фанку, а тому йому краще назавжди піти у стерильну попсу.

Великий гуманіст Монатик, який раніше рекламував російського оператора Мегафон, а нині дає растаманського пацифіста Сансея, немає ні емпатії, ні розуму, щоб хоч трохи відчути цю війну. Його безликий пацифізм проростає з суцільної пози та хайпу, де він ще й витає у вічності над цією ситуацією зі своєю євангельською любов'ю.

Між краплинами він хоче вділити братерської любові (самої Агапе) і вашим, і нашим, хоче напоумити православною риторикою грішних рабів цих, щоб вони покаялися у сльозах та попелі. Лише на двох треках (з дев'яти) з мініальбому "Art Оборона" можна зрозуміти, що мова йде саме про війну в Україні. На всіх інших треках якась незрозуміла війна триває невідомо де, будь-де, навіть на Небесах чи у серці кожної побожної душі. Хто ворог – невідомо, хто – агресор також. Певне, що це якийсь невидимий супостат, а тоді це – саме та невидима брань згідно з усіма святоотцівськими канонами. Можливо, що це навіть альбом про війну з коронавірусом.

Тут немає жодної згадки про Росію чи росіян. І навіть не схоже на те, що його алегоричне загортання в папірчики є концептуальним униканням нинішньої хвилі публіцистичного трешу у місцевій музиці.

Два його треки ("2022" та "Молчунам") чомусь російськомовні. Але якщо він там когось й переконує, то кого? Перший спокенворд нагадує розмову якогось ім'ярека (янгола?) з Путіним ("ти смєртєльна болєн"), хоча з такими координатами можна натрапити й на Міхаїла Горбачова. У другому начебто госпелі він впадає в юродивий екстаз, плаксивий неадекват, і тому під час запитання "пачєму вайна прішла в маю страну" варто вже викликати когось з Кульпаркова.

Це якісь в'юнисті корчі православного ватника у самісінькому пеклі війни, який попри увесь жах навколо ніяк не може зректися своїх багаторічних переконань. І якщо це так, то це – хула на Святого Духа, заперечення Бога у Його безпосередній присутності. Для смиренної покути, наприклад, він би мав десять разів послухати альбом Ніка Кейва "Seven Psalms" (2022).

У своїх україномовних треках пацифіст Монатик не зовсім персонаж стрічки Терренса Маліка A Hidden Life (2019). Його просторікування українською – чистий жах, і це дивно для уродженця Луцька, який, схоже, переважно думає російською. 

Його амвонні проповіді, де він піїтом хце піднести щось індивідуальне до всепланетарного масштабу, занадто наївні у своїй святій простоті. Се вкотре плаксиве фарисейство без жодних згадок про Росію чи росіян ("І навіть, якщо в мене залишився лише день", "Ми вистоїмо", "I.V."), де він лукавим змієм змішує себе в образі пророка нації (самого батька Тараса) з довоєнною пропагандою а-ля "ми всі абсолютно різні, але всі одного роду". Сумлінним графоманом він повторює фейкове переконання деяких місцевих мистців про те, що їхні вразливі душі за ці чотири місяці пережили тисячі ночей та подорослішали на сто років. А у тому, як він чемно балака українською з купою русизмів, є щось блаженне з пенат клінічної богадільні.

Якщо ж перейти від проповіді до музики, то там також немає нічого цікавого. У своїх самоповторах він вкотре дає коханого Джастіна Тімберлейка ("Пригорни") з виразними проблемами у розумінні деяких нюансів української мови. Ха, він так радісно читає про парольну паляницю, а сам ще той шиболет з-за порєбріка.

У треці "ART Оборона" він таки згадує Україну та ЗСУ, але це найкарикатурніше місце на всьому альбомі. Він так вдає з себе понтового реперочка-гумориста, що просто відразу варто зазначити про те, що з танцюриста Монатика – репер просто ніякий (та відразу поставити десь біля Аліни Паш). Також, певне, варто наголосити й на тому, що його банальним проповідям не допоможе вже навіть й альбом Pastor Champion "I Just Want To Be A Good Man" (2022). 

На госпельній території Веста ("From U to Z") луцький танцюрист Монатик лише бліда тінь гурту 5'nizza, хоча краєм вуха він би мав чути французький проєкт Roseaux разом з Aloe Blacc. Він лише місцева пародія на щось велике, а тому так смішно у нього чути ці школотні цитати "All Along The Watchtower", де Монатик наївно гадає, що у ньому є щось від Соррентіно, і тому він може дати щось пророче.

Тут, зрештою, й центр його алегоричної зашифрованості у текстах. "Ти сама прийшла з війною". Ти це хто? Жіноча іпостась лорда Волдеморта? Смерть з косою? Бацила коронавірусу? Гріховна думка про онанізм у розлуці? "Війна твоє ім'я" Чиє ім'я війна? З якого боку взагалі ця фігура замовчування, якщо вона зовсім не працює на апокаліптичну напругу після його праці на російському ринку, а лише заколисує увесь сором ситуації? Монатик настільки ультрас збірної України з футболу, що навіть не може вголос вимовити назву її відвічного супротивника після голу Шевченка, як динамівці щодо кротів?

Загалом, особливо під час згадок про Джамалу, війна є достатньо сильним чинником для того, щоб Монатик нарешті остаточно зрозумів не лише те, що він лише місцевий ерзац чогось закордонного, але й також те, що йому взагалі нічого робити на території соулу чи р'н'б. Особливо цьогоріч після альбомів Kendra Morris "Nine Lives" (2022), Kaina "It Was A Home" (2022), Mamas Gun "Cure The Jones" (2022) чи Bobby Oroza "Get On The Otherside" (2022). Що йому не лише не світить рівень Yaya Bey "Remember Your North Star" (2022) та Ella Mai "Heart On My Sleeve" (2022), але й навіть Blk Odyssy "Blk Vintage The Reprise" (2022) чи Bee Boysoul "Back2love Side Bee" (2022).