Зміст статті

20 червня 2022олександр ковальчук

Хас "Історія старого лева" (2022)

Київський поп-реп мораліст з патріотичними реміксами для охайних львівських хлопчиків.

Патріотичне EP від київського хлопчини Хаса, який зростав на Галичині та з молоком у фарватері увібрав у свою безсмертну душу увесь відгомін легендарного минулого цього святого краю.

Виконавець Хас є кумедним випадком питомо галицького моралізму у попсовій формі. Його альбомна мішанинка (стилем це назвати важко) так нагадує ще одного галицького мораліста – Остапа Дроздова, що вони наче брати повік.

Попсовий бойчик з чемним галицьким вихованням так вже бавиться з іскорками нонконформізму та бунтарства, а тому, щоб не руйнувати його багаторічних ілюзій, таки варто поблажливо називати його нахил до публіцистики поп-репом.

Посполитою стихією виконавця Хаса є мімікрія зі зоряним небом над головою. Вже на дебютнику "#1" (2016) він мало що мав спільного з репом, хоча й намагався косити під Положинського. Був таким собі старомодним моралістом, попсовим міксом Івана Navi та Монатика зі своїм беззубим репертуаром для львівських радіостанцій. Галицький вірус закритого приміщення надзвичайно важко викорінити з ментального здоровля, уся нова історія УГКЦ так жваво свідчить про це, і тому, коли Хас так заповзято всмоктує усе, що модне обабіч, це покруч страшної сили.

Кресова недалекість часто вважає себе обраним камінчиком у Божій короні, а тому нічого дивуватися побратимній близькості попсовичка Хаса з львівськими реперами з андерного гетто а-ля Ціна Ритму чи Oppi Mpanda.

На альбомі "Мегаполіс" (2018) навіть згадки про батька Тараса у треці про секс з москалькою не наближали його поп до репу. Він точно не XXXTentacion, а тому на цьому диску краще більше згадувати вже про Дзідзя. Чого б він не торкався своїми мацаками, він завжди залишався залізобетонним моралістом. Саме це й заважало йому хоча б на мить долучитися до безсмертної слави львівського гурту Двісті Boys на треці "Файно Є", де він так кумедно хотів косити місцевою рагулькуватістю під Бруно Марса.

Його альбом "Дикий кач" (2019) славиться тим, що там він з понтом хотів давати самого Емінема, але насправді хіба що був трешевою посестрою альониних супів та борщів. Хас, попри певний відгомін російського репера Оксімірона у його текстах, завжди хоче робити реп для людей (у його дискографії є чимало моментів такої гуманістичної фіксації), але це насправді не реп, а те щось, що вважає за реп публіка Дзідзя, Ірини Федишин та Ольги Цибульської.

Чемним львівським вихованням у його старомодному мисленні чути за кілометр, і це ще ті хащі, де він намагається відшукати міфічний етнокод нової української музики, той її блаженний Ґрааль. А ще Хас там настільки дерев'яний у своєму артистизмі, що дострибнути до реггетонової краси хоча б Bad Bunny йому вкрай неможливо.

На диску "Заборонений альбом" (2021) Хас втрачає можливість стати всенародним коміком. Це найсмішніший альбом його дитячих понтів, така кумедна карикатурка, де він у масці Ганнібала Лектера читає ось такий треш: "Він може вбити, бо він чистий стан афекту. Він не для тих, в кого проблеми з інтелектом... Це друга книга після Євангелія від Юди". Се такий питомо львівшський поп-реп, що аж жах просто ("Топ"). Технічно у нього, звісно, що щось таки є, і артикулює він місцями інколи краще, ніж львівські андери, але мислення у нього традиційно зупинилося десь на рівні 7 класу.

Ялові львівські радіостанції знову за ним плачуть, бо він уявляє себе ледве не на місці Migos, але насправді йому світить хіба що циркова колаба з гуртом Антитіла ("Сафарі"). У своєму камеді-репі ("Rock&Roll") він би мусив співати щось ліричне для дівчаток, але поводиться так, наче малий Ступка бездарно вдає з себе велике цабе.

Ці його пащекуваті ілюзії втомлюють неймовірно, оскільки він не зовсім Post Malone чи Machine Gun Kelly, щоб так гітарою крутити кобітами. Він не мачо, а банальний галицький пуританець-мораліст, який згадує про Скрябіна та семплює В'ячеслава Чорновола вперемішку з Оксіміроном лише для того, щоб називати свої треки "Залишитись Собою" чи "Вставай", де можна натрапити на фрази "легше керувати, коли народ тупий" чи "хай один проти стада, ти іди до кінця".

Мініальбом "Історія старого лева" (2022) мусить стати офіційною музикою для усіх галицьких шкіл, має бути на всіх офіційних лінійках та на всіх етерах недалеких львівських радіостанцій, але за межами Львівської області цього краще нікому не показувати. Хоча й там це не буде дивиною з огляду на те, як пристрасно українські репери намагаються нині запихнути у свої бездарні треки якщо не козаків, то усусів.

І це цікава тема для чиєїсь курсової з психології. Вони справді хочуть написати щось важливе про цю війну, але от ніяк не можуть наздогнати її своїм довоєнним мисленням, а тому видають всілякі покручі своїм генератором випадкових фраз. Хас гадає, що дає навколишню реальність своїм попсовим речитативом, але немає у нього ні розуму, ані іронії, щоб розуміти цей мінливий цайтгайст. Хоча він думає, що має їх у своїй фанерній уяві.

У мімікрія Хаса тут повних набір подібних характеристик. Примітив "Гей Гу! Гей Га!", який намагається сісти на хвіст кон'юнктурі та просто косити під львівського репера Badbok. Чи типово попсове мислення кон'юнктурної халтури у "Люлі Люлі", яке сюсюкається з гуртом Kazka заради східних мотивчиків з дудуком, щоб кумедно поміж рабів та звитяги нарікати внутрішнім публіцистом на п'яту владу. Цікаво, що у такому патріотичному притиску ("Партизани") в нього нікуди не вивітрюється з розуму російський репер Оксімірон, який римує фатум з Фатімою.

А ще ця коронна думка місцевих мистців, які пафосно маніфестують про те, що за ці чотири місяці вони подорослішали на сто років, хоча це лише рекламний фейк бажаного за дійсне ("Там, під Львівським Замком", "Лента за лентою"). Усе, що вони можуть запропонувати, це лише мівіна-поп, напівфабрикат швидкого приготування (шо їв, шо радіо слухав), де обов'язково тре згадати про маму та пафосним профаном залізти у релігійні питання.

І якщо у ньому вже так палає азарт полум'яного публіциста, то він притьма має бігти у діаспорні бібліотеки, щоб звідти винести на світ Божий поетичні збірки Олександра Смотрича, який нині може стати найактуальнішим поетом України з віршами на кшталт:

***

Ненавиджу я кацапню

однаково – червону, чорну, білу,

і людиною лише того кацапа назову,

та й ще як брата, може, стріну,

котрий повстане проти кацапні

за справді вільну й незалежну Україну.

Такого я ще не стрічав,

та й вже ніколи, мабуть,

не зустріну.

***

Вони, як гадина гнучкі,

як пси, що показилися, кусучі,

вони наполовину пережерли нас,

і обісрали геть –

лани, стави й дніпрові кручі.

***

Кого не можна кулею в потилицю спинить

– культурою, як з кулемета будуть бить.

Толстим, для прикладу, чи може Достоєвським,

ще й Гоголя в додачу приплетуть

і там продемонструють вам Ромео і Джульєтту.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.