Пісні фронту 2022 (# 9)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

У 2015 році Положинський з Вакарчуком ще могли навіщось давати Володимира Висоцького, який і в танку горів, і в літаку падав, і полундру кричав, але нині на цьому явищі вже можна поставити хрестик.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, а також Ульмо Три.

Львівський репер Badbok продовжує цьогоріч штампувати актуальні хіти, як ніхто інший. І це ще він притримує до певного часу рнб суперхіт "Портвейн".

Типовий та унилий сєкторгазареп від Скофки з графоманським щемом про головне. Надзвичайно розумно у часи, коли його ще одні натхненники, осетини MiyaGi & Andy Panda, цитують макіївчанина Міхея.

Приречений металіст Паліндром вилазить з втомленого індастріалу "Спи" і нарешті дає щось людське та тривке. Традиційний візуал з ретро-картинок легко обходить треш про чекіста-дрочуна та стремить своєю якістю у бік картинної естетики горору The Ring (2002), щоб ще дати тіні великого Джона Карпентера. Там дивись, Паліндром ще зайде на територію Девіда Кроненберга.

Занудна та плаксива репчина від Diss One, яку відразу можна скерувати до школотних фанатів Скофки.

Патріотичний реп з етнокодиком та типовою для нинішніх часів графоманською патетикою, яке не врятує навіть колаба з Кому Вниз.

Трешева реінкарнація Оксани Білозір в тілі Ірини Федишин біля такого собі піаніста Степана Хмари. Городній постмодернізм на батьківській ріллі.

Енергетичний рейв співачки Тучі, який лише нагадує псевдохуліганське пащекування Аліни Паш на спідах.

Пережований дисковий попс від співачки Роксоляни, якому ближче до стерильних Our Atlantic, ніж до чогось справді цікавого в Дао Парк чи Курган & Agregat.

Традиційний приклад з львівського андеру, якому вже давно тре забути про слова та назавжди перейти в інструментальний хіп-хоп.

Ще один фантомний етноклубняк з вечірніми сопілочками та дитячим натяком на якийсь гумор.