Деяка українська попмузика під час війни з росією.
Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.
Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.
Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.
Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.
У 2015 році Положинський з Вакарчуком ще могли навіщось давати Володимира Висоцького, який і в танку горів, і в літаку падав, і полундру кричав, але нині на цьому явищі вже можна поставити хрестик.
З відомих причин на цю територія почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості. А ось відсутність хоч якогось натяку на продовження халтурного львівського проєкту Пісні війни може вітатися надзвичайно особливо.
Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok.
Настя Каменських
Фальшива, допотопна та плаксива попса. Традиційна для NK стерильна кон'юнктура, де вже є навіть богородичний омофор та згадка про козака (там дивись, і Потап щось процвірінькає про усусів). Але навіть після колядок з декольте її молитовний спокенворд у фіналі – це ще той треш, де лиш бракує якоїсь колаби з орієнтальним інструментом у роті.
Христина Соловій
Свій кавер на комуняцький хіт усіх часів та народів бранка Синьої Бороди Христина Соловій цнотливо загортає фіговим листочком італійської народної пісні. Інфантильна кон'юнктура, яка навіть не усвідомлює своїх самопародійних моментів. І навіть не Орест Лютий, щоб розуміти хоч якусь пародію.
Саша Чемеров та Женя Галич
Безликий попсарок зі святим дісторшином. Типово утилітарний підхід до клепання халтурки на всі випадки життя з маніпулятивною експлуатацією хорового співу.
O.Torvald у будь-якому випадку ще гірший феномен, ніж Tokio Hotel чи Nickelback (тут, до речі, чомусь вчувається їхній хіт "How You Remind Me"). Звичайне дно, що немає нічого спільного з музикою у своїй карикатурці на рок.
А Чемеров у нещодавньому інтерв'ю з Жаданом навіщось заявив, що його Димна суміш трошки перегнала час. І тому тут варто зрозуміти, що ж такого вони перегнали: почали грати грандж на четвертий рік після смерті Курта Кобейна чи те, що грандж в Україні вже можна почути на альбомі Мертвого півня "Підземне зоо" (1994)?
Kozak System
Жалюгідний кос під Бумбокс від місцевих неошароварників, які так наївно полюбляють давати самого Леммі Кілмістера. Графоманський текст з обов'язковим запілоном для імітації емоцій.
Otoy
Типу репер Otoy з графоманією під гірші зразки Вови зі Львова, який продовжує незрозумілу реперську традицію ганьби Волині своєю тупою бездарністю.
Krechet
Анонімний реперок Krechet з анемічним пацифізмом облізлої школоти та нудним неймдропінгом. Навіть не трек, а якась куряча залупка.
Паліндром
Вуйку так намуляла голову корона голосу покоління та народного пророка, що він лише може механічно нанизувати допотопні форми кон'юнктури, які чомусь вважає чимось актуальним.
Badbok
Учасник львівського реп-колективу Твій Бог Сьогодні П'яний з найкращим наразі в Україні потраплянням в zeitgeist.
фото: volyn.com.ua
