Христина Соловій "Rosa Ventorum II" (2021)

Бранка Синьої Бороди, манірна галичанка Христина Соловій, продовжує випускати альбоми, які адресовані лише одному панові Вакарчукові, а тому всім іншим тут немає чого робити.

Співачка Христина Соловій після першої частини диску "Rosa Ventorum" вирішила покласти жертвою на свій адораційний культ священнодійства імені іконостаса Святослава Вакарчука щось найважливіше – своє майже оголене тіло. Соловій вирішила роздягнутися, але ні на цнотливих фото для Playboy, ні на ніякому фіті для Калуша про нічне таксі, нічого особливо показувати. Це ж не Основний інстинкт в ідеальній якості, де всі охочі нарешті побачили заповітну шпаринку повздовж (хоч би на мить, ну, і нехай).

Після ялового альбому нової співачки Mokosha Христині Соловій ще більше доводиться рвати кігті. На обкладинці її нового диску постає алюзія на дитячу сексуальність французького художника Бальтюса. Щось середнє між щасливими днями, сонною Терезою та дівчинкою з кішкою, де бракує лише цієї картинки у квартирі, яка сповіщає про смерть тирана, цебто Синьої Бороди.

І хоча на другій частині альбому "Rosa Ventorum" пластмасової ляльки Христина Соловій (чому фірма досі не зробила Барбі в образі Христини Соловій?) все ще триває сакральне витанцьовування Святослава Вакарчука, але все з натяками-метеликами на "Лоліту" Володимира Набокова та "Колекціонера" Джона Фаулза вказує на елемент певної педофілії у повітрі.

Якщо забути про млявий та необов'язковий кавер Сержа Генсбура "Les Goémons", замість якого Христина краще б заспівала доречнішого Бодлера, то весь другий "Rosa Ventorum" лиш одна заслужена вакарчукеска, де відразу треба телефонувати у поліцію.

Елегійна сповідальність Соловій все більше скеровується у детектив з подальшим знешкодженням злочинця ("Осінь"). І детектив цей вже навіть дещо пародійний (яку комікесу вона дає у фразі про струни совісті), де то тут, то там хтось розкидав підколок для Вакарчука, всі ці: "знаєш лише ти" та "лети" з блюзовими моментами.

Соловій – бранка-маріонетка Синьої Бороди, а тому все, що вона робить своїм жебонінням на вушко ("До краю"), це лише спроби вижити, відтягнути момент, приспати його ("я присплю твій гнів"), щоб втекти з колекціонерної пастки маніяка. І весь цей хворобливий трип-хоп її вдаваних оргазмів цілком можна зрозуміти, оскільки схоже, що у Синьої Бороди вже більше не підіймається парус.

Набоківщина треку "Дівчинка метелики в голові" з тим його "хто я тобі така?" чи "вимазана в чорнилах, я не така красива" є найбільшим докором Вакарчукові (фраза про заціловані нерви та характерний фінальний запілон), а тому має стати обов'язковим предметом досліджень для львівських психіатрів. Христина Соловій так ідеально тут лягає на стилістику колективу The Last Shadow Puppets своєю бароко-поповою алюзією, що можна навіть написати, що це ледве не перший більш-менш нормальний її трек евер (на тлі її регулярного мотлоху), що таки дає надію на її визволення.

Вже й Брітні Спірс звільнилася з пут жовтого платтячка, і Лана Дель Рей проголосила фак Кевіну на новому альбомі, а тому біжи, Христинко, біжи.

І поки Христина біжить, то для натхнення їй можна порадити наступні треки: Circuit des Yeux "Dogma", Lingua Ignota "I Who Bend The Tall Grases", а особливо, звісно, Indigo De Souza "Hold U" (якщо вона вже так полюбляє присісти у 80-х).