Пісні фронту 2022 (# 2)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

У 2015 році Положинський з Вакарчуком ще могли навіщось давати Володимира Висоцького, який і в танку горів, і в літаку падав, і полундру кричав, але нині на цьому явищі вже можна поставити хрестик.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, а також мініальбому Антона Слєпакова "warнякання" (особливо "Вдячний").

Харків'янин Борис Севастьянов з прекрасним прикладом іронічного піднесення усіляким Пономарьовим та Табаковим, які ніяк не можуть збитися з довоєнного пафосу та екранних кліше.

Стьобний Вова зі Львова обганяє своїм мультяшним гумором чималу кількість реперів з місцевого дитсадочка.

Львівський попсовик Павло Табаков дає хрипкий голос нудних допотопних канонів, щоб небезпечно близько підійти до раба божого Ігоря Талькова.

Мажорний попсарок зі Львова, який чомусь думає, що вміє іскрити глемовою пластикою мачо. Десь навіть добре, що вони почали усвідомлювати свою лузерну природу, а тому так лізуть зі шкіри, щоб дати щось справжнє. Але їхня фальш настільки непробивна, що їм лишається хіба що слухати новий альбом колишнього фронтмена гурту Mansun Пола Дрейпера "Cult Leader Tactics" (2022)

Нездоланне варварство львівського колективу Бетон, який спромігся зіпсувати своїм місцевим виконанням усю красу оригіналу The Clash. Хоча й до війни вони не зовсім розуміли всю мультяшну натуру свого панку та хардкору.

Феміністична версія профетичного репера Сергія Жадана. Така ж безпомічна у своїй фолковій багатослівності. Обличчя виконавиці натякає на якийсь момент збоченства всередині, але наразі у її треках його майже не побачиш.

Рівненські панки Брем Стокер з впевненим та бронебійним хітом про концерт Кобзона.

Львівські андери Ціна Ритму виходять з шароварів ТНМК, щоб на півшишечки трохи вилізти з місцевого реп-гетто, і це вже досягнення на тлі їхньої попередньої дискографії.

Плаксива тінь співака Вакарчука, яка навіть не шифрується символічною сіточкою у своїх фальшивих нензах та безпорадних спробах дати дотик реального. Типове епігонство для подібних періодів в Україні, яке згодом десь безслідно зникає.

Арабське одноманіття одноразових веснянок колективу Go_A. Проміжний період копіпасти в розвитку місцевої попсцени, який просто варто перечекати. Ще одні запізнілі слухачі азійських чартів після Kazka та Probass.