Зміст статті

25 травня 2021олександр ковальчук

Вагоновожатые "Вогнепальне" (2021)

Стоїчний армагеддон для невротиків від одного з найрозумніших проєктів української попмузики.

Перший україномовний альбом колективу Вагоновожатые з фірмовою атмосферою попереджувальних знаків з майбутнього.

Третій альбом Вагоновожатых став першим повністю україномовним диском колективу. Саме тому під час його анонсів хотілося уникнути небажаних асоціацій Антона Слєпакова зі Сергієм Бабкіним, який на україномовному альбомі "Музасфера" (2018) чомусь перетворився з автора безсмертних речей ("Забери", "Медведь") на оспівувача рекламної ейфорії для цуценяток (варто сподіватися, що це лише щось тимчасове).

Але репертуарний перехід мислення Слєпакова з російської на українську мову, схоже, що став для нього достатньо безболісним та майже непомітним (власне, на альбомі "Вассервага" (2015) вже був трек "Жовнір" як така собі предтеча Аліни Паш). Також тішить на альбомі "Вогнепальне" й те, що тут немає нічого спільного з музичною творчістю Сергія Жадана, якому вже давно варто співати іронічне рнб для дівчаток.

Стоїчний армагеддон для невротиків від Вагоновожатых успішно продовжує нанизувати у своєму стенографічному рейві фірмову ламкість абсурдних текстів (до повного забуття) та хворобливі патерни постапокаліптичних пейзажів (з ледве помітною іронією), де можна згадати про Ash Koosha та Daniel Avery.

Галюциногенна атмосфера альбому "Вогнепальне" ще більше посилює сновидну еквілібристику знаків з майбутнього на дисках "Вассервага" (2015) та "Референс" (2018). Тепер вже важко буде сказати, що про це ніхто не попереджав, а тому на самоті треку "Між нами" вже починають ввижатися ескізи якихось небесних хоралів.

Між стадіонним біґбітом та інтровертним IDM Вагоновожатые вкотре примудряються втиснути актуальний репортаж сьогодення від уважного очевидця вакууму бульбашкових середовищ навколо. Подрібнена окремішність – це найбільший гріх у всесвіті Вагоновожатых. Не настільки щось нове, звісно, під сонцем цього світу, а тому так стоїчно Слєпаков намагається бути уважним до найдрібнішої деталі, оскільки, можливо, що саме з неї розпочнеться відновлення. А тому його прізвище в контексті діяльності його ж колективу, то якийсь прозорливий оксиморон зверху.

На хітових рейвах ("Не притулятися", "Вовк", "My Selecta") нікуди не зникає уся чіткість абсурдних нюансів його словесної гри. Особливо це варто зауважити на кінематографічному треці "Вовк" з його прекрасною фразою "митець для митця окрема вівця". Хіба це не натяк на фільм про коучне поросятко Babe (1995) Кріса Нунана, де продюсером був режисер Скаженого Макса Джордж Міллер? Навіть трек "Zno" дає достатньо кислоти, хоча в серіалі Антоніо Лукіча Секс, Інста і ЗНО (звідки він родом) й приблизно немає нічого подібного в тій пародії на закордонні серіали.

Альбом "Вогнепальне" взагалі увесь достатньо кінематографічний, ніби це саундтрек до фільму про втрачений колись світ. Як добре, наприклад, "Пандемінус 1" лягає на 12 мавп (1995) Террі Гілліама. Дивно, що щось з Вагоновожатых так і не взяла режисерка Ворожбит до свого фільму Погані дороги про (майже) деформацію логосу.

А тому такою сміливою може бути та думка, що найкращий трек альбому, а це чорнобильський трек "Касета" (з його посланням з майбутнього "конвертувати час та спогади"), може бути ідеальним саундтреком постапокаліптичної класики La Jetée (1962) Кріса Маркера (яким так надихався Гілліам під час створення 12 мавп).

І хоча у переліку найкращих треків альбому "Вогнепальне" особливо важко зорієнтуватися в тому його якісному різноманітті, але "Касета", "Між нами" та "My Selecta" таки випереджають "Пандемінус 1", "Вулиця" і "Катетер".

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.