Зміст статті

2 квітня 2021олександр ковальчук

Аліна Паш "розМова" (2021)

Феміністичне паразитування чужих звуків в тілі Аліни Паш на побожному спадку Гуцульщини.

Аліна Паш атакує замшілий вкраїнський патріархат новомодною відьмою, але її покручним викрутасам знову бракує дрібки естетичного збоченства (як це бачить попкультура в іпостасях демонічних істот).

На новому альбомі "розМова" емансипована співачка Аліна Паш борзенько летить визволяти спокусливим садизмом місцевий мазохізм з пут патріархальних наративів, але так вже міцно сидить на рецензіях Варіантів, що ніяк не може злізти з голки чоловічого схвалення (хоча давно мала).

І це, до речі, останній писк моди в українській попмузиці, коли місцеві виконавці (alyona alyona, Джамала, плюс деякі маскулінні персонажі) замість того, щоб творити, навіщось вигадують собі хайп на рівному місці та нескінченно воюють своїми маніфестами без жодної перспективи на перемогу. Самі вигадують, самі ображаються, але роки йдуть та окрім їхнього писку в травичці навіть згадати нічого в історії.

Аліна Паш одержима чужими звуками та образами. Візуалом та текстами на своєму новому альбомі після експедиційних мандрів Гуцульщиною вона намагається давати мінливий мікс Лариси Кадочникової (Тіні забутих предків) та Софіко Чіаурелі (Колір граната) біля якого блукає тінь Екзорциста Вільяма Фрідкіна. Цікаво, а що буде, якщо вона подивиться фільм The Little Hours (2017) чи серіал Lambs of God (2019)? Стереотипне воздвиження чогось демонічного на щит феміністичного руху в Аліни Паш несподівано переймається суголоссям з кліпом "Montero" (з танцями на чреслах сатани) від мемо-репера Lil Nas X, хоча ні Ліл, ані Аліна нічого, окрім беззубого шамкання, так і не можуть вродити у своїй школотній хуліганці.

Хоча "розМова" і стає чимось кращим, ніж все попереднє у її нескромній дискографії, але Аліна Паш вкотре, звичайно, більше вдає у цьому пеклі патріархату, викаблучується, аніж є насправді. Щось припекло її в рецензії Варіантів на попередній альбом "Amerikraine Dream" (2020), і вона у своєму повсталому бунтарстві нарешті змогла вродити щось ледь цікавіше в тих тонких матеріях (травмованого та фрагментованого), де вона гоцала своїм вульгаром раніше. І віднині в її артистичних іпостасях можна ще пошкрябати нігтиком постать психотерапевтині (обабіч хуліганки та бунтарки).

Однак феміністична цілителька з народної артистки Паш ще така собі. Маячки позитиву на альбомі "розМова" ще достатньо фрагментарні, щоб можна було писати про якийсь цілісний образ. Згадали Варіанти в рецензії на її попередній диск Sevdaliza з альбомом "Shabrang" (2020) та Lafawndah з альбомом "The Fifth Season" (2020), і пішла-поїхала Аліна Паш в тому керунку ("Молитва", "Вода"). Епігонія завжди копіює лише форму, оскільки ніколи не петрає в змісті, але якийсь талант Аліна Паш таки має, а тому й може інколи зміксувати щось нетривіальне ("Вода"). Але якщо одного разу лірика ще вивищується над саундом ("Чоловік"), то іншого вже все навпаки, в адекватний саунд навіщось засовують недалекий текст (гопуватий "Воїн" з його фріджазовим саксом шизи).

Нова пащекуватість Аліни Паш зазвичай у нових прикладах цілком виправдана, а інколи навіть й достатньо віртуозна у своїх лукавих хитросплетіннях. Цікаво, наскільки все це зауважують її слухачі? Однак переважно вона достатньо грубо відпрацьовує пародією на Ніну Матвієнко та свою посестру-маніфестиню alyona alyona. У відьмацьких спробах нагнати мольфарської темряви (зі словами батька Тараса на чолі лесбійки) вона більше пародіює визвольну кислотність Acid Arab, аніж намагається йти їхнім фарватером ("Ласки дівочі").

Добре, звичайно, що вона так відверто хизується в треці "Матах" своїм прозорливим віданням про новий хіт Bicep "Atlas" (і навіть дає відразу на місці Офру Хазу з їхнього семплу), однак все це надто поверхово, щоб викликати якісь реальні емоції. Біля північних ірландців Bicep ще треба згадати трек "Колискова" і навіть дещо здивуватися, чому в місцеву локалізацію мультфільму Wolfwalkers (2020) не запросили саме голос Паш замість норвезької Аврори з її "Running With The Wolves".

Пече ще Аліні Паш й той факт, що її досі не підписав лейбл PC Music. Оно Universal Music навіщось підписав наскрізь фальшивого недорепера Гоню, а ті бісові лондонці чомусь постійно ігнорять її таланти пересмішниці ("Балада", "Колискова"). "Балада" під впливом нещодавнього альбому Dakh Daughters "Make Up" (2021) ніби й заходить на знущальну територію Подера, але не те щоб аж настільки вдало. Цікаво, щоби прогресивна Аліна Паш зробила з білим платтячком довершеної традиціоналістки Лани Дель Рей? 100 gecs вже зачекалися її в обіймах, а вона все ще пише тексти ("Колискова"), які більше схожі на бородатий анекдот ("Летять якось відьми на мітлах супроти палок патріархату…"), аніж щось актуальне.

Від Севдалізиних образів з диска "Shabrang" на альбомі "розМова" (2021) взагалі важко хоч кудись втекти далеко. І вже останній трек на альбомі полум'яної феміністки Паш закономірно, що називається "Чоловік" (в пилатівському сенсі – Esse Homo). І це така собі Ісусова іконографія пародійного штибу, де замість Христа бовваніє лик Святослава Вакарчука (в ролі нового Адама) з його вакарчукізмами наказового способу завжди недосяжній Істоті жіночої статі. Навіщо пародіювати й так вже давно самопародійну творчість Вакарчука, хз, звичайно, але знайомий відьмацький мотив в пісні про ікону разом з прикладом текстового дорослішання у цій гендерній перевертачці біблійних сюжетів таки можна зарахувати попри її нехарактерну для фемін прямолінійність.


фото: Фб Аліни Паш

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.