Dakh Daughters "Make Up" (2021)

Фрік-кабаре Dakh Daughters лише на третьому альбому нарешті розпочинає роздавати фрагменти справжніх емоцій без істерик, кривляння та гриму.

Потенціал колективу Dakh Daughters зациклено блукав у власному пеклі поміж трьох беріз і ніяк не міг звідти вийти на білий світ аж на двох попередніх дисках ("If" та "Air"), під час загубленої стрічки Гуцулка Ксеня, і навіть у сайд-проєкті її учасниць (Руслани Хазіпової та Ганни Нікітіної) Ragapop.

Щось заважало їм завжди для повного щастя, щось бракувало та муляло. Романтичний серпанок їхнього фріку та потойбічної містичности легенько відразу розвіювався від найменшого повіву вітру у бік цілковитого зникнення в етері. Варіанти навіть порадили колективу після другого альбому дружньо розбігтися кудись далеко, щоб ніколи більше не згадувати про цей період їхньої творчості.

Новий альбом "Make Up" до однойменної вистави режисера Влада Троїцького вже якось на автоматі вимагав якоїсь поблажливості до подібного продукту, але дівчата нарешті почали злазити з печі після предвічного сну, і тому зронили іскру надії на їхнє щасливе майбуття у складі колективу. На "Make Up" ще доводиться, звісно, вибирати голими руками поміж набридливого кабарету адекватні фрагменти справжніх емоцій без істерик, кривлянь та гриму, але після стількох стерильних альбомів Dakh Daughters нарешті стало цікаво слухати.

Після зніяковілого альбому ДахиБрахи схоже, що учасниці Dakh Daughters нарешті краще зрозуміли, що їхня стихія – це ідеальне балансування між тонкими матеріями, між краплинками, пограничні території. Кабаретові кліше занадто грубий матеріал для подібних маніпуляцій і тому там, де Dakh Daughters їх зрікаються й виникає ніби ілюзія зовсім іншого колективу, колективу повноцінного та дорослішого. Коли падає вниз увесь їхній набір поверхових декорацій (з елементами сюру, абсурду чи буфонади), коли стишуються кривляння та зникає грим, то тоді на альбомі "Make Up" й виникають справжні емоції, емоції ваговиті, які вже не так й легко звіяти вітром.

Якщо відкинути увесь відьмацький шабаш для діток а-ля радянський мультфільм Летючий корабель (1979), то поміж уламків тих непотрібних пародій на ТНМК чи безтолкову Аліну Паш ("Make Up", "Rozy", "I Want", "Khtila Tila") можна зрозуміти, що Dakh Daughters можуть легко стати зі своїми цитатами зі Spice Girls підписантками PC Music. Дівчачою бандою (сподіваюсь, що без корейського одноманіту), яка зможе брати потрібні вершини і без стереотипного звуконаслідування Аманди Палмер чи CocoRosie (як Хазіпова зі своїм зловісним сміхом у "Suknya V Trusakh" нагадує Майю Булгакову в Баладі про доблесного лицаря Айвенго).

Бандою, яку легко буде уявити десь поблизу Charli XCX з треком на кшталт "Khtila Tila", де крізь пародію на Глюкозу та Сердючку (мужика хатєла, вот и залєтєла) пробивається гірка іронія скніння бітанги Аліни Паш, куди хтось зашив один хіт групи Блєстащіє. Або ж з треками "Shkoda/NeShkoda" (з його викличними фламенковими мансіпамами й банькатими витребеньками) та "Galya", де стільки карнавальних феллінінесок поблизу дівчинки з ведмедиком.

Там, де Dakh Daughters скидають кабаретовий непотріб та переходять на бік фолку та готики, й відбуваються найбільші дива альбому "Make Up". Це, наприклад, треки "When I Was Thirty Six" (попри деякі зайві речитативи та цікавий глум над віршиком з балабанівського кіно Брат 2 про батьківщину). Саме тут Dakh Daughters у своїх готичних колискових ("Vals Alisy" зі зайвим німецькомовним тлом, яке, схоже, що має голокостні алюзії) наближаються до рівня Світлани Няньо.

Не дивно, що з таким сильним підґрунтям трек "Nemaye Chasu" (Хазіпова, звісно, рулить) стає не лише найсильнішим треком альбому, але й, наразі, і всієї дискографії Dakh Daughters. Ідеально витриманий паузами алгоритм нагнітання-сходження-трансформації цього треку можна вже навіть поставити поблизу "Jubilee Street" Nick Cave and the Bad Seeds з альбому "Push the Sky Away" (2013), де особливо охочим відразу до остінського лайву. Ще трохи і без тієї кабаретової мішури з Dakh Daughters будуть люди.