Маразматичний репчик-брехунець від школотного суб'єкта фаталістичного моралізму.
Новий альбом львівського репера Гоні (ванпанчмен з Глава 94), де він нагадує маленького павучка, який з темного закутка нарікає на клаустрофобію.
Школотний маніфест львівського репера Гоні про егоїстичного репера у навколишньому гівні важко читати без сміху ще й тому, що декілька днів тому все це було у репера Big Rostik, але на правильному стьобі.
Гоня (кентуха Кашляючого Еда ака Паліндром) такий весь манірний мораліст зі своїм допотопним флоу, що для його саботажу потрібні навіть не нові слова, а звичайна якість. Але він заливає молоде вино у старі бурдюки. Бурдюки рвуться, все витікає, слова моментально перетворються на карикатурку (хоча вони були такими ще споконвіку), а Гоня – капітан-істерика. В його саунді є подекуди цікаві ноти, але лірика, інтонації, меседжі – це просто маразм.
Він постійно вигинається чреслами у позі тру-репера (шкода, що він співає не у лосинах), але це, звісно, що цілковитий пиздіж. Здається, що це читає не досвідчений репер, а якась ображена малолєтка з кумарною інтонацією та обмеженим мисленням Ґрети Тунберг. Він наскрізь такий одноманітний у своїх маніфестах, що навіть там, де він наче змінює інтонацію (а це вже прогрес) у треках "По правилах" і "Фрешер", то це лише косметичні зміни банальних лінощів. Усе добре на альбомі "Саботаж" прекрасно вміщається у перші тридцять секунд першого треку.
Гоня щось силкується, мнеться, пнеться, наче жаба на купину. Справедливо, звичайно, попускає реперку alyona alyona, але однієї цієї опінії мало, її ще треба зацементувати його міцним музлом. Якщо вже тулити альоні, то вже так треба втулити, щоб вона навкарачки дременула аж ген-ген. А з цим у Гоні проблеми, оскільки він зі своїми утопічними візіями – це alyona alyona навспак. Ще один такий подібний альбом alyona alyona, і вона з чистим серцем може брати весь свій бодіпозитив у жменю та йти у політику. А після прикладу лушпайок Зеленського це не така вже й неможлива дивина опріч Руслани та Вакарчука. Ще трохи таких альбомів, і Гоня з Паліндромом також зможуть створити свою партію – партію Флегматична абищиця Галичини.
Якщо Паліндром навіщось зациклився на Бійцівському клубі, то Гоня щось занадто вразився усіма фібрами серця над стрічкою Джокер. З таким альбомним потенціалом на майбутніх виборах їхня партія Флегматична абищиця Галичини може спокійно мати у кишені перше місце у Кульпарківському районі, але вони, на жаль, не справжні психи. Так, лише підліткові комплекси бурлять бурлюкам (якби ж то), як співав Володимир Семенович у баладі про боротьбу: "Жили книжные дети, не знавшие битв, изнывая от мелких своих катастроф".
Тому у своїй саботажній іпостасі репер Гоня так нагадує Родіона Раскольнікова з якого так стібеться сам Достоєвський на початку роману (це, до речі, помічають чехи, але чомусь зовсім не розуміють росіяни). Ну, вб'є він ту стару лихварницю Альону Іванівну (шістдесятирічну бізнесвуменку, яка зуміла вижити та пробитись у жорсткому патріархальному світі бариг) тремтливою тваринкою, і що далі? Тільки не треба ось так відразу тикати пальцем у бік реперки alyona alyona. Замість того, щоб дрочитися з нею (та її підданими) колгоспним півнем, Гоня міг би, спочатку, почати читати краще, ніж вона.
Постійне нендзання його неустанної графоманії так заповзято натякає, що зараз, ось-ось, вже має бути щось велике, але завжди чомусь відбувається лише писклявий писк. Своїм підстаркуватим флоу він губить увесь саунд навколо. Саунд, власне, робить чудернацький коник у треці "Фрешер" з його метушливим дріботінням одноденки, але схоже, що Гоня цього навіть не усвідомлює. Інколи це якась пародія на колектив Твій Бог Сьогодні П'яний, тому що Гоні до них дещо далеченько своїм нинішнім рівнем. Усе живе на альбомі випалює напалмом його грубий моралізм впереміш з маразмом. Тому й фаталізм тут цілком доречний, оскільки з таким рівнем виконання та мислення увесь диск "Саботаж" приречений на забуття.
Сміховинні потуги Гоні вважати себе "поетом підвальних істин" (ахаха, комік) на тлі власної графоманії можна вважати лише початком переліку кар єгипетських на цьому альбомі, де він не хоче бути маріонеткою шоу-бізу ("Сатана там править бал", овва), і не хоче продавати себе задурно. Його андеґраундне тру нудно намагається бунтувати проти фейків та трешу у новій українській музиці замість того, щоб робити якісний матеріал, і не бути трешем з іншого боку. Він пророк нових світанків (але, на жаль, не такий, як співачка Люсі) після покарання вавилонської блудниці (нової укрмузики), і тому слухати його есхатологічні геги особливо комічно.
Наприклад, "Куди ви поділи хіп-хоп. Води ви налили так добре. З каверів тупо потоп. Всі веселили народ. Ми просто сиділи навпроти. Чекали, коли ви заткнетесь. І тепер наступає той час, коли вам пояснять за реп" (цікаво, куди подів реп сам Гоня?) чи "Ми дике стадо, по містах розпалимо вогні і поглянемо як горить естрада. Ми зрадили ваш цирк... Динаміт в наушниках, бо я прихильник екстремізму" в "Інтро". Кумедне "шукання Бога в собі" у треці "Бухло на асфальт" особливо контрастує з його фразою "хто помирав кожен день, той в курсі як жити не варто", бо якби Гоня справді знав, що таке вмирати, то він би не випускав такої фігні. Схоже, що він (як і Паліндром) не бачить суттєвої різниці між емо та готикою.
У Гоні взагалі звичка лізти туди, де він мало що петрає навіть догори ногами (нпрклд, у політику). Його бунтик проти лайна у треці "Саботаж" не чує запах Різдва і тому випрошує у святого Миколая ніж та ствол (актуальна, наразі, річ, але ж не такою інтонацією). І звідси ж: "Ви рано списали з рахунків мій реп, бо я вам не просто МС. Вся ваша кончена музика рано чи пізно закінчиться враз. Настане той час, коли всіх заїбе і вам не залишиться просто шо красти". І сюди ж, типу, пародія на фрешменів з едлібами: "Як це видавати каламутну воду за чисту з понтом чесно. Хто б це міг подумати, що репом керуватимуть числа". Його мораліст так полум'яно бореться за щось, типу, нове, але хто йому сказав, що саме його реп – це чиста вода?
Все починається в житті з малого, але Гоня навіть розізлитись не може нормально на своїх опонентів, і тому про яку вже ватру революції писати далі. Навіть матюки, які роблять з тебе москаля та супермена, не можуть визволити паростки агресії з його флегматичного тіла. Якщо Big Rostik використовує пролетарську маску лише для стьобу на терапевтичному ефекті, то у Гоні вся ця ідеологія гнаних та голодних реалізується цілком серйозно, і тому ще більше заганяє його на такому рівні виконання у підвал. Гріх, звичайно, сміятися з убогих та блаженних, але мавпа з гранатою то, звісно, страшне явище, особливо коли вони починають бомбити фраєрів.
Гонін дружбан – співак Степан – таки не почув прохання Варіантів не повертатис більше на флегматичну територію свого кашляння. Навіщось дременув туди, хоча просто міг би уважно подивитись фільм Портрет дівчинки у вогні. На двох нових синглах співак Паліндром знову звучить напрочуд фальшиво попри все своє тру. Схоже, що він швидко прохавав тую фішечку, що плаксиву емо-манірність можна прикрити кон'юнктуркою чогось гостросоціального ("Холодний"), а жахливий реп "Святковий" – модною ностальгією.
А цей кумедний концертик Інтерсіті Live, де він прогнозовано вивертає трек "Злий" у якусь ледве не скрімо-версію (але це не привносить в трек ні омріяного анґеру, ані жаданого анґсту), хоча просто міг би послухати торішній трек "Auge/Maschine" гурту The Twilight Sad чи старий трек The Amazing Snakeheads "Flatlining" (якщо вже на його дебютнику трохи було саксофончику).
Дивно, що він відразу чомусь не зазіхнув на мюзикл з назвою "Знедолені долонею лона" (люксична назва для емо-гурту), якщо в нього такий потяг до зміни парсунок. У співака-флегмата наразі достатньо обмежений спектр емоцій, і якщо на дебютнику він таки намацав заповітну точку Ґ, то тут знову скотися до малолітнього блукання руками наосліп. А там, дивись, ще й деградує, стане Вакарчуком і замість "Злий" вже співатиме "Не злий". То може успіх його першого альбому був випадковим? Можливо, що якісь шкіряні паски стискають його кволі груди, і тому все якось так навспак? А, можливо, він ще напише до релізу другого альбому дюжину адекватних треків, а ці два цнотливо десь там тулитимуться бонусами в японський едішн?
Життя щодня дає новий шанс для подвигу, новий шанс для Гоні та Паліндрома. Ось лише вчора Положинський пішов проти широких мас та назвав трешевий серіал Спіймати Кайдаша чимось неможливим для перегляду.