Зміст статті

2 квітня 2020олександр ковальчук

Руслана "Ми вітер" (2020)

Оргазмні екстази у Карпатах від Руслани вкотре не можуть відкритись навіть на півшишечки.

Нове EP львівської співачки Руслани після восьми років альбомного мовчання.

Перший диск Руслани "Мить весни" (1998) був, є, і, можливо, залишиться єдиним її адекватним альбомом. Останні її альбоми до 2012 року – це вже були звістки з глибокої канави ярмаркового кітчу та трешу, де вона, бабраючись у брудній баюрі, ще намагалась залізти на території тріп-хопу. Десь там вона ще й навіть косила під співачку Ріанну, задовго до того, як це почала робити Марічка Яремчук (овва, яке досягнення).

Її альбом 2012 року "Мій Брат! (Разом!)" ще раз явив світові львівську постмодерничку зі стадіонним пафосом для дитячих садочків. Жіночу версію Вакарчука зі своїм фірмовим наказовим стилем, а також трешеву предтечу не лише деяких відеокліпів та реклам співачки Онуки, але й євробаченських трешакинь Maruv та Go_A. Модні примочки, фітовий реп чи латинські мотивчики ніяк не рятували її лабуховий бум-цик-цик, і тому десь там почала витати думка, що Руслана не чує музику, не розуміє процесів навколо і навіщось там смішно косить невлад під малолєтку.

Вона продовжувала тримати марку пародії на музику зі своїм фейковим епатажем. Багато разів вживала слово "кайф", хоча жодного кайфу в її творчості майже ніколи не було. Укупочці всі ці її ілюзії про власну творчість добивали лютою асексуальністю будь-які згадки про звабливість та сексапільність (слух. карикатурку "вітер шепоче я тебе хочу").

Нове EP "Ми вітер" (2020) продовжує загравання Руслани з безплотними ілюзіями. Вона наче намагається уникати трешу попередніх альбомів та зачерпнути диво-сили від дебютного альбому, але вся ця псевдо-романтика пасуватиме хіба що убогому мультику про Мавку від Film.UA.

Оргазмна екстаза у Карпатах вже давно стала нездійсненним ідеалом Русланиної творчости. Її допотопне мислення у кліпах з подальшою проекцією на псевдо-романтичну лірику не врятують навіть зальоти в транс, арабські мотиви, натяки на тропікал чи це її, типу, едлібне "ува-ува-ува". Це десь інколи краще ніж попередній альбом, але її стадіонний треш нікуди не зник і руйнує усе подекуди вдале.

Її беззуба поп-музика могла б ще потрапити у саундтрек до переляканої стрічки Захар Беркут, але там вже хтось раніше за неї кинув оком на творчість нью-ейджевого колективу Secret Garden. Руслана знову грає одну й ту саму пісню з псевдо-духопідйомною пургою а-ля співак Монатік. Експлуатує кадри режисера Параджанова (хоче напитися з рук ліричного героя). Співає про шалені думки ("грому в очі дивлюся"), екстази на вершині оргазмів ("не наситилась твоїм вогнем"). Але все це фейк помножений на асексуальність. Ні кайфу, ні сексу, ні екстазу тут немає зовсім чи взагалі. Ні напруги, ані хімії. Пластмасова, стерильна фальш з псевдо-фолковими фрагментами. Резервація.

Автор: олександр ковальчук