Зміст статті

5 серпня 2020олександр ковальчук

VovaZiLvova "Музика радості в бідові часи" (2020)

Блаженна пародія на реп для маляток від пророка з галицького гетто.

EP "Музика радості в бідові часи" Вови зі Львова з нагоди флешмобу ясельного типу RapInPeaceUA від українських реперів на чолі з царицею полів альоною альоною.

У нещодавній карикатурці на реп від місцевого мистця Фразе-Фразенка Вова зі Львова своїми сихівськими інтонаціями нагадував білку Сенді з Губки Боба (добре, що ще не пришелепка Патріка). Тому й досі бовваніє він у народній пам'яті на ниві чогось вдалого лише з фітом у хіті Дзідзя "Павук". А все тому, що він не слухає свою кобіту.

Навіть рясні елейні пейзажі на узбережжі Тихого океану не можуть його збити з протоптаної стежини на територію Левка Дурка для немовляток, де він одразу стає у цьому галицькому гетто примітивного гумору ("До дупи") третім ангеликом обабіч Дзідзя та Майкла Щура у профіль. На EP "Музика радості в бідові часи" Вова зі Львова розпушує крила пророка простих істин для маляток з безпардонною кількістю неймдропінгу в зубах (від батька Тараса до Рильського та Скрябіна).

З нього фонтанами пре придуркувата щирість Губки Боба з цілою купою біблійних цитат і тому він блаженно не помічає усі манівці своїх хуторянських інтонацій на цьому дні. Він, звісно, чогось таки навчився технічного за всі роки своєї творчости (назвемо це так), але мислення його, його ментальність – виразно допотопні. З такою кількістю жовторотих згадок про гівенце його оди духовному перевороту лише пародіюють реп своїм пишномовним баналом та продовжують всує графоманську творчість Андрія Любки у "Карбідо". Без слів це ще якось можна слухати, але з фразами на кшталт "на журбу поклав геніталії" вся одноманітна одноразовість думок сихівського репера набуває позіхального статусу.

Помпезні маніфести "Ти є хто ти є" та "Життя урагани збороти" блюють веселкою гномиків з Gravity Falls.

У "Ти є хто ти є" Вова зі Львова постає в образі мелодраматичного фемініста, який співає про слічні принади Girl power, і тому чомусь не помічає те, як близько він підійшов до сихівського варіанту Потапа. Саме тому сей тропікальний маніфест зі слоганом "Люби себе" так легко заточити під рекламку тампонів чи флешмобик на користь менструації, а також поставити десь біля скандального для росіян віршика "Моя вагіна" львівської поетеси омського походження Галіни Римбу (чи мастурбаційної прози Гаськи Шиян). Фітоносиця Вови (а це співачка Уляна Малиняк) взагалі не розуміє, що відбувається з музикою довкола, вона старомодною галицькою чічкою живе у якомусь богомзабутому місці зі своїм щемким "ч", а тому це ще гірше ніж сатанинська музичка Христини Соловій (схоже, що Малиняк забагато у 90-х слухала Єви Польної).

У "Життя урагани збороти" (укупочці з приколами Малиняк) Вова зі Львова постає в образі пророка з німбиком месіанства, який обов'язково має співати гімн ВО Свобода на усіх зборах партії аж до Другого пришестя. Під плаксиві скрипочки тут дають слова "плач не дав свободи ще нікому, а хто борець, той здобуває світ", а далі вже прогнозовано трива хоровий речитатив (що автотренінгом навіюється дюжину разів) "смерті немає, то лиш мара, дух не згасає, дух не вмира", а десь неподалік настовбурчується тінь нахтігаля Юри Михальчишина. Схоже, що Вова настільки далеко пішов екзегезними слідами проповідника Монатика, що у його душі перевтілився сам Каменяр Іван Якович зі словами "братику любий, бійся дрімоти, бо заколисаний дух умира".

Дитсадкові мемчики з типу гостросоціального треку "Президент клоун" навіщось згадують маленького Ісусика та стають парою пісеньці "Душевний вайб" (це там, де "вареник з гівном" про Вареницю) зі своїм глупим гумором від галицького фільозофа Вови зі Львова ("шукай себе тут і зараз"). Водночас та несподівано це й самовикривальний акт прозріння ("римують тепер як діти"), де ВзЛ, попри весь олдскул на тлі іконок, таки вичавлює з себе одну тверезу думку про нинішній стан українських реперів ("ми в садочку ще, ми навіть не в школі"), які всі одностайно живуть у своїх акваріумах зі своєю царицею полів, полько-реперкою альоною альоною.

Автор: олександр ковальчук