Зміст статті

23 червня 2021олександр ковальчук

Шум, треш, транс

Хлопоманська ілюзія втечі від Москви на Євробаченні 2021 року.

Механічну копіпасту зі сопілочками від гурту Go-A визволяють з пітьми забуття лише комічні елементи.

Минув місяць часу і всю істеричну навалу довкола колективу Go-A остаточно добив новий альбом Онуки, який наразі чітко вказав шумовинню євробаченців їхнє місце біля парафії.

Вже навіть немовлятка знають, що Євробачення не має нічого спільного з музикою та шоу, але співоча Україна чомусь все продовжує носитися з тим непотрібним конкурсом, наче сусідня Росія. Немає нічого спільного Євробачення навіть з презентацією квіру, оскільки до кольору у навколишньому світі є майже все: від геніальних й трансгендерних Anohni та Arca і до сонму інших, менш відомих (але цікавих) колективів а-ля Nimmo, Cub Sport чи Boy Harsher.

Українська публіка щороку б'ється горохом об стіну зачарованого кола своїх хлопоманських ілюзій про особливу місію українського фольклору, але у хуторянському виконанні сих посполитих містерій відразу помітна мертва покручність цих союзів. Відверто механічна копіпаста поєднання чогось типу модного (років десять тому) з коханим любому серцю етно.

Якщо не згадувати поруч треш "Диких танців" Руслани (чи її притрушене продовження у москвофілки Maruv), то Go-A відверто йдуть натрудженою схемою услід за Джамалою.

Джамала на переможному Євробаченні намагалася поєднати привидний дабстеп від Burial зі шматочком сентиментального етно у вигляді дудука. Але навіть за таких всепереможних обставин вона там неособливо й відкривала свою душу рідному народові. Джамала достатньо поверхова у своїх емоційних талантах акторки фільму Поводир і саме тому вона так безпомічно мається у соулі. Не стікає і не сочиться просякнутим від нього. А на її цьогорічному альбомі "Ми" майже зовсім щезає грув заради стерильного попу для дорослої авдиторії у надвечірній час за келішком.

Після Євробачення 2016 Руслана голосно репетувала, що українська музика порве всю Європу та цілий світ, але минуло п'ять років, і ніхто нікого так й не порвав на баян.

Цьогоріч ситуація знову повторюється в аналогічних керунках. Тільки за аналоєм побідоносної інтервенції української попмузики у світ вже стоїть не Руслана, а такий собі поет Богдан-Олег Горобчук, один із когорти коханих графоманців критикеси Тетяни Трофименко. У своїх піїтних узагальненнях Коробчук навіщось називає Go-A міксом ультрасучасної клубної музики з глибоко закоріненим у язичництві фольком відразу поруч зі згадками про drum & bass та witch house. Зрозуміло, звичайно, що поєти довго ширяють головою у хмарах, але назвати ультрасучасними нині ці жанри та творчість Go-A зокрема – це вже щось з области маразму (в іншій своїй статті він ще більше плаває своїм віщим Олегом в області музики).

Але якщо поглянути на неабиякий розвиток музичної індустрії за Горобчуком тверезим оком без суєтливої метушні зашквареної мрії поета на прикладі альбому Go-A "Іди на звук" (2016), то там можна помітити достатньо обмежений мікс EDM зі сопілочкою. Мікс достатньо одноразовий, безхитрісний та передбачуваний у своєму одноманітті механічної копіпасти. Сопілка майже відразу набридає своєю маніпулятивною експлуатацією через брак фантазії та рівень виконання.

Закономірно, що все це сопілкове порно неозорого щему рідної землі-матінки достатньо близько підходить до неошароварщини Гайдамаків і Kozak System та впирається своїм хлопоманським лобом у пласке мислення балканського турбофолку.

Все це щастя душить сльозами сентиментальна втіха від близькості рейву та містерій, але забрати сопілку та українську лірику, і чогось подібного на ютубі цілі підбірки на декілька годин підряд. На альбомі є лише один реальний хіт "Жальменіна", який дає прикурити Аліні ПашВагоновожатых на альбомі "Вассервага" (2015) ще був трек "Жовнір") та нагадує про Гайдамаків за кращих часів (альбом 2001 року) і безсмертний хіт Lюkа "Мітхун Чакраборті" (зі Слєпаковим на фітах). І ще "Веснянка" (звідки варто забрати вокалістку зовсім) поруч. Все інше одноманітно та достатньо грубо бігає банальною схемою на якомусь містечковому фестивалі.

Рятує Go-A від остаточної неошароварщини тільки іронія з різноманітними цитатами попкультурної минувшини ("Небо в долонях") та Скріллекс у своїй карикатурній фазі дабстепу. Власне, така порнографічна кількість сопілки у своїх фалічних асоціаціях в Go-A і є карикатурою. Дивно, що в тих веснянках зовсім не помічають пародійний елемент, оскільки фінальний "Шум" відразу нагадує пародію на любов Онуки до творчості колективу Moderat (і це вже значно делікатніша річ, ніж увесь альбом 2016 року).

Але навіть й так цьому сакральному етно на ширших теренах нічого особливого не світить, оскільки лакунка чогось подібного достатньо маленька, а до Онуки після альбому "Kolir" гурту Go-A ще трохи далеченько. Тут потрібно постійно розвиватися, а не механічно експлуатувати сопілочку солодійними руками, тим більше, що наразі колектив Go-A ще не зовсім група Sparks, щоб вознестися своїми веснянками до театралізованого бурлеску, і вже не зовсім Дзідзьо, щоб самовіддано косити під LMFAO.

Тим більше, що карикатурна група Kazka добре знає, що чогось подібного з орієнтальними мотивами у турецьких чартах просто тьма, а покручна Аліна Паш добре знає про цьогорічний хіт північних ірландців Bicep "Atlas" (зі семплом Офри Хази).

Щороку Євробачення парадоксальним чином підсовує Україні футуристичний варіант хвильового гасла "Геть від Москви!", і щороку Україна ніяк не може назавжди зректися халтурного Євробачення та трансляції його. Всі українські кошти на цей конкурс можна спокійно було віддати на музичні школи (заради потужнішого ефекту) чи організувати нормальну музичну премію а-ля британська Mercury Prize для гуртів, які справді формують музичний канон української попмузики (без Монатиків та інших москвофільних клоунів з документалок Слуху). Але це, звісно, малоймовірно. Хоча Коноплянка та Голденбой таки не поїхали на нинішнє Євро, і значить є Бог на світі, а тому подібне чудо може статися й в українській музиці.

Ще в православної України є можливість вразити Євробачення міцним союзом церковних дзвонів (з малиновим передзвоном) та техно (з фрікуватою Надією Савченко за мотузкою), але шкода, звичайно, що це вже давно зробив відомий німець Pantha Du Prince на альбомі "Elements of Light" (2013) разом з The Bell Laboratory.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.