Пісні фронту 2022 (# 3)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

У 2015 році Положинський з Вакарчуком ще могли навіщось давати Володимира Висоцького, який і в танку горів, і в літаку падав, і полундру кричав, але нині на цьому явищі вже можна поставити хрестик.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання" (особливо "Вдячний"), а також вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт.

Типу іронічний, але достатньо нудний мікс місцевого колективу Бумбокс та російського гурту Кровосток. Якийсь лише мінімальний натяк на щось якісне на поверхні, але люди, схоже, ще можуть бути.

Коломийські трешовики Hutsul Planet з незмінним пафосом містечкових лабухів. Духопідйомний маразм для підстаркуватих щебетушок.

Безликі попсовички Tember Blance вкотре намагаються вродити акустичний щем душі на тлі килима, але їхні браковані манекени своїм фолко-попом навіть не можуть наздогнати кульки Хосе Гонсалеса.

Попсороковий бойовичок тернопільського колективу Скай навіть не намагається вийти зі своїх тисячолітніх кліше. Ще одні кулєги львівського гурту Мері, яким варто брати британський гурт Manic Street Preachers за орієнтир політичних заяв.

Що може явити світові колаба пседовреперки alyona alyona та переляканої мемоносиці Jerry Heil? Лише богомільний треш на колінах. Це просто пародія на все, що нині відбувається в Україні в протестантському стилі танцюриста Монатика. Як каже школота, тупо крінж.

Кон'юнктурна молитвочка здеградованого колективу Kazka за мотивами турецьких хітів-мільйонників. Плаксива халтурка для бідних.

Вінницькі фолк-рокери Очеретяний кіт у подорожній ліствиці в топовий небокрай зі світовою традицією за спиною.

Луцький танцюрист Монатик, який раніше рекламував російського оператора Мегафон, тепер дає растманського пацифіста Сансея, хоча краєм вуха мав би чути французький проєкт Roseaux укупочці з Aloe Blacc.

Попсова босота Артема Пивоварова та Лилу45 жахливо псує увесь коханий футуризм Гео Шкурупія символічним примітивом колективу Онука та карикатурним етнокодом хохлів у резервації за прикладом допотопного мешапу Аліни Паш.