Хуторянська істерика на маленькому диску любовної лірики пседореперки alyona alyona.
Псевдореперка alyona alyona примудряється зіпсувати своїм хуторянським мисленням навіть ліричний захід на територію вічної любові до заходу сонця.
Після одноманітних маніфестів плаксивого месіанства на квітневому альбомі "Galas" місцеву проєкторку на ниві репу alyona alyona закономірно пробиває на історії про любов (велику та чисту). Цей ліричний вектор її клінінгової дільності на диво дещо цікавіший, ніж її псевдореперські потуги, а тому на мить їй варто задуматися про перекваліфікацію у рнб-співачки.
Та лише на мить, оскільки вся її монотонна та невиразна лірика своєю посередньою сірістю вкотре порушує питання прикладного застосування її одноразової музики, її, так би мовити, утилітарне значення. Схоже, що російські кулєги забули попередити її про те, що "прастата хуже варавства", а тому вона продовжує крутити диск свого допотопного телефона.
Вже на альбомі "Galas" поставало питання її неадекватного сприйняття навколишньої реальності, яке вона намагається затулити своїми самонавіювальними мантрами для терапевтичного ефекту голови ("Лава", "Небо").
Вона вкотре намагається переконати себе у тому, що вона "Вишка. Пушка. Класика", але поки вона продовжує колупатися у своїй гноївці, то люди вже літають у космос вище зірок. Про яку Lizzo може бути мова, якщо є Little Simz зі своїм треком "Introvert". Є Dana Dentata з треком "pantychrist".
І навіть Iggy Azalea вкотре дає сексу на новому альбомі "The End Of An Era" (2021). А от в alyona alyona на закоханому альбомі "Lava" немає жодного сексу, оскільки вона продовжує махатися з якимись міфічними хейтерами та навіть ще чомусь гадає, що у неї є іронія як в Meghan Trainor.
Люди навколо мислять масштабами, а alyona alyona навіть на диску, де їй щось трошки вдалося, продовжує самозакохано крутити бичкам хвости та щиро тішитися тією кумедією, що її косплейний фіт на "Інтро (Будь зі мною)" нагадує один популярний хіт.
Вона нарешті за окрайчик намацала рукою щось справжнє на цьому ліричному EP, але її дубовість, банальність та графоманія з дебютного альбому відразу псують все вщент. Її прісне моралізаторство закоренілої пророкині простих істин вже можна сміло поставити біля бездарного колективу Антитіла ("Шоу") та відразу сплавити у 20-ту частину Скаженого весілля.
Занудною коучихою правди життя ("Обираєш сам") вона продовжує соватися поміж обридливих фолкових вставок а-ля Kazka, пес знову повертається до свого блювотиння, а тому вже можна починати підозрювати alyona alyona, услід за Монатиком, у якомусь ригористичному протестантстві.
Хоча який ригоризм може бути у її пристосуванстві? Ось тут вона заїкається про те, що треба бути людиною зі всіма (схоже, що це настанова комусь молодшому в ясельній групі), але вже в маразмі треку "20 тонн" починає кидатися на якихось хейтерів. На секундочку ще раз, у кобіти тут і зараз велика любов на все життя з обіцянками до віку, а вона згадує про хейтерів та труси?
А свої привіти Варіантам вона нехай залишить собі на майбутнє або відразу стає в чергу за Паліндромом.