Tember Blanche "Тут нема нікого, окрім нас" (2021)

Одноразові сніжинки з Києва міксують казкове хлопоманство та австралійські дуети услід за львівським колективом Один в каное.

Київський гурт Tember Blanche, як еволюційний покруч Один в каное та Kazka, цікавий лише як антропологічне збочення, оскільки як музика вся їхня творчість застигає в образі стерильної попси. Цей фолк-поп навіть важко назвати інді-попом, щоб не ображати чимало славних імен в історії музики. Як подія в новій українській музиці вони дають лише ще одне помноження кількості, але аж ніяк не якості.

Легенда повідає, що гурт Tember Blanche заснували вуличні музиканти Владислав Лагода та Олександра Ганапольська, але атмосфера альбому "Тут нема нікого, окрім нас" більше нагадує чийсь залаштунковий бізнес-проєкт з виразно меркантильним, шлунковим сюжетом.

Трохи плаксивих овочів а-ля Один в каное ("Пролог", "Друг"), які так взоруються на австралійський колектив Angus & Julia Stone, який тут стає основою для піци. Трохи начебто іронічного хлопоманства гурту Kazka ("Немила", "Скажи мені", "Вечорниці"). Трохи ASMR а-ля Біллі Айліш ("Зграя", "Танець на стінах"). І десь вони ще наче чути про британців the xx ("У світ без примар").

Звісно, що вся ця корислива конструкція київських сніжинок хоче дати ніжну та щемку душу навиворіт, але наразі це лише стерильна хня на кшталт стерильних цьогорічних альбомів: Еда Ширана "=", співачки Адель "30" та Finneas "Optimist" (братик Айліш).

Одноманітний банал цього маніпулятивного ерзацу вже дещо хитріший, ніж ще одна київська послідовниця Один в каное – співачка Kebu, але попри всю свою кон'юнктурну мемічність (тіктоковий хіт "Вечорниці") він достатньо швидко вивітрюється з голови навіть зі своєю теличкою.

Ця ялова копія копії орієнтується під своєю теплою ковдрочкою банальності на курячу пам'ять місцевих споживачів, щоб плекати свою пласку та пластмасову одноманітність, але якось від того самопещення Tember Blanche ні холодно, ні парко. Можна, звичайно, залазити в нетрі так званої постіронії, але там нічого особливо шукати. Можна, звісно, трактувати це продюсерською пародією на несамовиту любов Один в каное до Angus & Julia Stone, але навіщо?

Хлопоманські речитативчики від Tember Blanche фальшиві наскрізь ("Немила", "Скажи мені"), а тому десь поруч у цьому ляльковому вертепі розбійників можна згадати й Христину Соловій. В одному треці вже так чути, що київські сніжинки породільно набубнявіли культурним свистом в дусі LP, так вже чути, але, схоже, що таки не ризикнули вони так натурально палитися.

Сніжинкова чутливість меркантильної кон'юнктури – це ще той водянистий фейк на укулеле. І тому так смішно чути (бозє-бозє), як вони чемненько та ладненько хочуть припасувати дощ ("Друг") та грім ("У світ без примар") до своєї талої конструкції, щоб блаженно сублімувати відсутність чогось природного у своїй пластмасовій діяльності.