Другий альбом львівського гурту астенічного стану та плину Один в каное.
Львівський колектив Один в каное заходить британськими стежками на терени афористичного мамблу.
На дебютному альбомі 2016 року субтильний колектив середньостатистичного інді-фолку Один в каное у своїх інфантильних реакціях на жорстокий світ миттю хотів стати неживим предметом (тобто, овочем).
Минуло п'ять років і вокалістка Ірина Швайдак нарешті стишилася інтонаціями на шведській обкладинці свого нового альбому. У ній стало менше дитячої хапливості. Вона трохи врівноважилась та набралася співочої маси, а тому її вже не так хитає від вітру, оскільки на дебютнику вже відверто якісь частівки були місцями. Це вже альбом не дівчинки, а жінки.
На новому альбомі Швайдак вже демонструє перші квіточки вокального різноманіття, елементи іронії ("Лісабон") та навіть по-доброму злої, глумливої гри з блаженною юродивістю довкола німба ("Кому то тре", "Про автора"), і, схоже, що після графоманії Дроздова вона конче мусить перейти до графомана Бєглова. Все це вже чітко можна помітити на тлі все ще непереконливої одноманітності львівського гурту плачів та голосінь, яку концептуалом можна вважати терапевтичним функціоналом.
Після спутаного мамблу 2021 року наступний альбом гурту мав би вже бути геть зовсім інакшим – чистим построком альбо ембієнтом. Але наразі на нивці видобування іскри з фолкових кліше Один в каное – це вже щось відверто краще, ніж їхній ментальний близнюк зі Львова Макс Пташник, цей віднайдений місток між ними та Василем Васильцівим (чи, прости Господи, Христина Соловій).
Інколи їм ще можна закинути бідні рими, але там відразу може постати формула усталеного замовляння, яке переходить на інші тексти своїми афористичними рядками з постійними біблійними алюзіями. У мінімалістичному ж звуконаслідуванні Один в каное все ще навіщось трапляються відверті вакарчукески ("Пам'яті мало", "Лісабон", "Ікони"), хоча й без них цілком досить британських слідів, наприклад, у "Хуанхе" та "Будь мені кимось" (слух. "Performance" та "Tides" The xx). У треці "У мене немає дому" можна зауважити якийсь дивакуватий (іронічний) переспів "Viva Forever" Spice Girls, а зашпортання "Пам'яті мало" – це, схоже, що відразу до Daughter.
Орієнтири ці, зрештою, цілком зрозумілі для пісенної діяльності Один в каное, але за ці п'ять років з'явилося вже чимало нових виконавців, а тому львівський колектив може відразу шукати поміж них щось настільки суголосне з ними у душі в діапазоні від американки Adrianne Lenker і до американки Phoebe Bridgers.
Ще трохи й трек "Вовк" можна було поставити біля березневого альбому австралійців The Paper Kites "Roses" (2021), де в одному треці також є Джулія Стоун з улюбленого колективу вокалістки Швайдак Angus and Julia Stone. Хоча найкращий трек нового альбому 2021 року "Розспипаюся" вже точно десь там поруч.