Oppi Mpanda ft. DJ Shon "Шабля" (2022)

Платонівська печерка львівського репу для правовірних олдскулів та запеклих андерів.

Новий львівський альбом бітмейкера DJ Shon з репером Oppi Mpanda переслідує тінь торішнього альбому Zombo & DJ Shon "Comin' At Ya" (2021), де інструментали настільки перевершували петеушну лірику, що їх навіть не можна було поставити поруч.

Ніхто не знає у якому львівському бункері сидять ці діти підземелля, які невтомно спотворюють реп у своїй печері заокеанських відгомонів. Їхнє мислення та мовлення цілком заточене своїми ритуалами та атрибутами під якусь закриту спільноту, секту олдскульних андерів, яка гонорово вважає себе покликаною та обраною.

А тому краще б альбом "Шабля" (2022) був альбомом чудових та глючних інструменталів, де присутні репери лише зрідка б щось собі мугикали під ніс чи сонно вигукували якісь місцеві едліби на кшталт "тпру", "вйо", "гайта" чи "віста".

Але православним олдскулам мало подібної глосолалії, вони хочуть вродити Слово, а тому народжують пресрелізом патетичний маніфест полтв'янського дна: "Шабля" – реліз, котрий спробує похитнути ваше тверде переконання в тому, що на етномотивах та історичній пам'яті можна виключно паразитувати. Хочете новаторства, виклику серед натовпу оригінальних, творчих, строкатих унікумів? Спробуйте безкомпромісної класики від бородатого, консервативного в багатьох питаннях дядька. Музло, яке не збирається тобі сподобатися і застрибнути в черговий хайп-трейн, а вибудовує власну реальність – дуже цікавий феномен (здобули/дожилися). "Шабля" – це коли вміємо по-всякому, але зробимо просто, бо тягатися з пшоном не вважаємо за потрібне. "Ми – андерграунд, як Полтва, ти – самокат для двох з болту; тебе, як яєшню, збовтали".

Коментувати цей сакральний набір слів якось важко вкотре тому, що весь альбом "Шабля" нічим не кращий за свіженький маразм Аліни Паш для майбутнього Євробачення. Тіні забутих предків прослизають на цих руїнах джаз-репу семплами ТСН і діда Панаса та навіки щезають в цілковитій порожнечі мотлоху. Інколи здається, що ці львівські (львівсько-волинські) репери забагато слухали альбом MF DOOM "Born Like This" (2009), але примітивна лірика псує будь-який позитив вражень від такої можливості.

Глючний саунд мав би провокувати їх на хоч якийсь політ фантазії над Стиром (чи Полтвою), але наразі своїм сном-дурманом вони можуть тішити хіба що поодиноких глядачів тренувального стадіону "Підшипник" на ДПЗ. Вся їхня ґанста – смішна та сміховинна, і там, де вони хочуть дати дарку, вилазить лиш сама кумедія ("Баржа", "Пустота"), а тому не зовсім зрозуміло навіщо вони перекривляють City Morgue ("Реп").

У їхніх олдскульних понтах якось важко зауважити самоіронію, особливо коли вони читають щось гостросоціальне про людей зі стадним ефектом, де відразу потрапляють у мантру заколисаного самогіпнозу про власну винятковість поміж навколишньої попси ("Президенти"). Можна мільйон разів згадувати Калуша, Бардаша та Паш ("Дід"), але цікавим там буде лише несмілий потяг до проєкту Brat Гріши Семенчука.

Увесь альбом "Шабля" про ілюзії та самообман львівських реперів, які вважають, що вони читають реп для дорослих. Замкнена спільнота крипто-друзів завжди сприятлива своєю тісною атмосферою до подібних ефектів. З неї й виростають ті есхатологічні прагнення львівських пророків олдскульного репу на якесь друге пришестя, де "час усе розставить по місцях" та назавжди розіб'є попсовий бетон ("Кущ"). Усе це, звісно, помічне та богоспасенне, але навіть було так псувати своєю лірикою той ніжний flute rap?

Можна різати "Гуцулку Ксеню" на семпли та тьму разів згадувати Вавилон, але хіба облудні ілюзії – це тру? Десь у цьому місці можна лишити для Oppi Mpanda та DJ Shon "Татарську пустелю" Діно Буццаті, а також київський колектив Крок та перші секунди треку ВІА Кобза "Куди йдеш ти дівчино" для майбутніх семплів.