Відьмацька порнографія з комедійним нахилом від американської англомовиці Аліни Паш.
Перший екзильний альбом небезталанної, але безпритульної співачки Аліни Паш, яка у своїх шабашних гулянках може хіба мавпувати когось Більшого.
Схоже, що пресрелізну манію українських виконавців до всіляких міфічних чеснот не витравити дустом навіть за океаном. Екзилка Паш жваво презентує свою англомовну магію цілковитою відсутністю меж та правил, хоча крім переспівування когось іншого, там більш нема нічого.
Пащекувата хуліганка Аліна Паш полетіла на мітлі до Америки, але періодично лине у своїх думках до України. Подібну феміністичну фішечку відьмацтва уважний слухач вже бачив на її альбомі "розМова" (2021). Мініальбом постколоніальних брязкалець "Норов" (2021) також вештатися десь там.
Десь у цьому підступному проміжку варто ще пригадати її кітчевий альбом старих записів разом зі Zbaraski "Nikoly. S4e raz" (2024), де Паш била копитом біля хреста в образі чикконівської Мадонни.
Попри весь цей досвід небезталанна, але досі безпритульна вигнаниця Паш продовжує чомусь вважати, що весь її лет на мітлі обов'язково має у собі щось екзотичне, фрікувате чи навіть провокативне. Можливо, що вона навіть уявляє себе такою ж пересмішницею як і Zbaraski.
П'ятнадцять треків альбому "Alina Pash" – це ще те видовище. Така собі комедійна порнографія на кшталт юних гріхів хаузного Вілсона зі слоганом "Be not afraid". Клішований набір звуків та слів, де бракує лише балалайки чи гурту Gogol Bordello обабіч слів "Ukrainian girls are baddest girl in the world" чи "Юкреніан гьорл то є повний екстаз" ("Ukrainian Girls"). Якби Паш не полетіла в екзилю, то мусила б мати колабу з Тучею в обіймах сатісфакшн. А так вона лише банально бавиться в Онуку в тілі Ірени Карпи.
Власне, когось з себе вона вдає цілий альбом. Хоча, можливо, когось з себе цими ритуалами вона й виганяє. Наприклад, знову Онуку з її скандинавськими янголами під карпатський інструментарій ("Oracle Flower", "Howling At The Moon"). Вона вперто іде до людей крізь зло та пітьму, хоча переважно даремно витрачає себе на якусь марноту та спроби щось комусь довести.
То якась задавнена у ній проблема, адже коли вона стишується та перестає викаблучуватися дещицями, то її нарешті хоча б можна слухати історії про те, як вона павою плекає свій пешн та павер ("Magic", "Ordalia"). Десь тут, щоб не забути, варто згадати артистку Nina Eba з альбомом "Morpho" (2024).
У головних закаблуках вона навіщось перебігає дорогу Кажанні. У тому, звісно, можна запідозрити певну помсту, де відразу потрібно згадати не так Doja Cat з її павучками та демонами ("Bad Witch", "Yin", "Dream About Zhiva"), як співачку Amaarae з альбомом "Fountain Baby" (2023). А ще навіть Doechii у треці "Baloon" на новому альбомі Tyler, The Creator та трек "Talk My Shit" Childish Gambino з Flo Milli та тією ж Amaarae на "Bando Stone & the New World" (2024).
Паш щедро щебече про рясні благословіння, хоча англійською вона хіба може бути покращеною версією Каменських, якій чомусь легше співати іспанською, ніж українською. Вона б повністю могла замінити її тут та, схоже, що їй просто нудно на цій дешевій потаповій кухні.
Всі її відьмацькі коники занадто передбачувані. Зі всією тією макабричною сміхотою а-ля "Мій стиль такий темний, я андеграунд" та згадками про родину Адамсів вона може своєю босорканською артистичністю зазіхнути лише на простакуватий цьогорічний Бітлджюс без Майкла Кітона ("Black Hearse").
Паш вперто прагне більшого, нового та кращого. Хоче M.I.A ("Heather") чи до Sevdaliza ("Teekeenanana"). Хоче обігнати й перегнати всіх місцевих на заокеанській орбіті. На віддалі ж вона хіба може успішно борсатися Юлією Юріною у тому готичному рнб ("Ding Dong") чи бути покращеною версією пророкині-невдахи Полякової з її театральним потягом до Army of Lovers ("Kigurumi", "Dream About Zhiva"). Вона хоче чогось серйозного, проте чомусь постійно скочується у щось самопародійне.
Якщо вона така пурєдна панночка, то чому ніде нема офіційних згадок про семпл з івасюкового треку "Кленовий вогонь" ("Yin")? До чого тут ніхто не готовий, прошу пані, поміж цього середньостатистичного звуку?
Здається, що Аліна Паш уважно слухає всіх тутешніх кобіт. Саме тому вона навіщось ні сіло, ані впало тулить в останній трек портісгедову атмосферу. Певне, гадає, що ще й передражнює їх з того боку, дрочиться з ними, маленькими, вона, поважна артистка, яку прогнали мітлою з рідного краю. Хіба не від безсилля тут увесь той Dead Can Dance у треці "Volia" з привітом берлінкині Ganna? Чи вона ще й Стасік хоче носа втерти? Сумно все це.
Якщо тут й має щось лунати, то хіба трек "Sempre Cambiare" з альбому гурту Dame Area "Toda La Verdad Sobre Dame Area" (2024).