Юля Юріна "Дім брехливих дзеркал" (2024)
Манірне жахіття виконавиці Юлі Юріної зі всілякої полови, яка легко вивітрюється кудись туди.
Новий альбом вкраїнської виконавиці Юлі Юріної, яка вже котрий рік блукає у пошуках себе зі свічкою в руках, але ніяк не може знайти ні тут, ні там.
На шляху до нового альбому Юля Юріна рясно обтоптала пороги фолку та попу, щоб прийти до чогось, що нагадує поп-рок у виконанні стерильного гурту The Hardkiss. Ще один гурт The Hardkiss країні, певне, для чогось потрібен, але для чого, то ще треба якось подумати. Можливо, що для ротації вінгерів впродовж довгого сезону.
Новий звук альбому Юріної "Дім брехливих дзеркал" ставила шанована людина, Сергій Сир Сорока, відповідальний за солодкий нектар класики альбому "Зембонджу" (2021) від гурту Курган & Agregat. Він відразу наголосив на тому, що надихався фішечками альтернативи на кшталт Smashing Pumpkins, Garbage чи Primal Scream, щоб не було якихось зайвих питань. Якщо десь трохи тут задуматися на хвильку, то Юріній, якби вона нарешті знайшла себе, вже краще б пасували барабани Філа Коллінза для ще одного дня у раю.
Якщо раніше, на альбомах "Ґвара" (2023) та "Рефлексія" (2023) вона навіщось намахувала слухачів, то нині вона вже обманює сама себе. Її новий альбом просто неможливо слухати. Її зазіхання на рок ще смішніші, ніж у гурту O.Torvald. Їй не саунд потрібно змінювати, а працювати краще з лірикою та своїми манірними інтонаціями, які відразу все перетворюють на кітч ("Демони", "Візьми свої слова назад", "Різнолова", "Залізна").
Можливо вона думає, що це такий кемп, але чому їй вже так конче потрібен дует з екзилкою Аліною Паш, яка так б'є копитом біля розп'яття на колабі зі Zbaraski "Nikoly. S4e raz" (2024)? Їй потрібно щось робити з чимось прісним та чемним у собі, яке ніяк не хоче лягати на цю альтернативу. Хоча Саніна он вже ціле десятиліття ніц не робить і нічо, якось живе у стерильній імітації. Може хтось нарешті покаже їй (Юріній) Шоу жахів Роккі Горрора (1975) Джима Шермана?
Щоб вона не співала на цьому альбомі, там скрізь чомусь відчувається тінь треку "Нас нє дагонят" гурту Тату. Вона щось трохи собі поплутала. Гада, що все це ось таке собі манірне – це щось таке винятково викличне? Мо' їй варто вернути трохи назад, бо покинута нивка Тіни Кароль досі плаче за нею.
Цьогоріч Кароль на новому альбомі "Троянди" вже офіційно увійшла в статус оспівувачки емеритного надвечір'я на ґанку і тепер Юріна може спокійно заходити зі своїм, щоб прокачати її спадок для нового рівня. Треки "Полюси" (там, де вона не співає про роздерті полюси) та "Жити вічно" (там, де вона не співає про копіпаст) їй у поміч.
Може досить вже бавитися у Вілле Вало для сніжинок? На альбомі "Deep Shadows and Brilliant Highlights" (2001) – що не трек, то перлина. В українських медіа, яких мурашить на кожен найменший мотлох на місцевій сцені, вибухнув би мозок від "Salt In Our Wounds", "Lose You Tonight" чи "Please Don't Let it Go", якби він там, звісно, був. А "In Joy And Sorrow", а "Beautiful". Сльози заважають плакати.
Вілле – це мрія, це натхнення, це обіцянка, це таїна. А в Юріної все таке прісне та стерильне, наче у степфордських кобіт. За Вілле хвилюєшся, а на Юріну вже просто хочеться махнути рукою. Це ж не в етері сперечатися з Лущинською, яку нині вже ніхто не згадає. Це музика, цим потрібно жити. А якщо ні, то війна – чудова нагода для того, щоб змінити професію.
Цьогорічним ідеалом для Юлі Юріної мали б стати альбоми St. Vincent "All Born Screaming" (2024) та Chelsea Wolfe "She Reaches Out To She Reaches Out To She" (2024). Вони спеціально для неї навіть треки підготували. St. Vincent – "Violet Times", а Chelsea Wolfe – "Dusk". Мали, але не стали. То може Сиру Сороці краще було завести стишену Юріну кудись вбік "Crush" Smashing Pumpkins?