Alina Pash & Zbaraski "Nikoly. S4e raz" (2024)

Кітчевий дует екзилки Аліни Паш та пересмішника Zbaraski, де перша вважєє себе Мадонною з 90-х.

Альбом колишніх записів з експедицій 2020 року, який би мав лишитися привидом на стіні чи тінню під подушкою.

Сей ностальгійний реліз, схоже, потрібен лише чемній парафіяльній вигнанці Аліні Паш. Zbaraski десь просто відпочивав на ньому після днів сотворіння, поки його колибна колабиня намагалася вилізти з ребра у турбулентний політ.

Цей альбом мав би показати щось в їхньому дуеті з іншого боку, але з того боку ніц цікавого. Він блукає в кулуарах альбому "розМова" (2021) задля поширення слави найбезглуздішого дуету 2024 року, хоча совковий дует Клавдії Петрівни та Артема Пивоварова, звісно, що ніхто ніколи вже не переплюне. Вертепні колабники свято обіцяють більше ніколи не робити чогось подібного та хіба можна вірити слабкій людській природі після цих новелок на ніч у теплому ліжечку?

Zbaraski й справді невідомо що тут робить після альбому "Temp" (2024). Навіщо йому псувати карму цим кітчем? Він трохи стібеться тут слинкою та загалом його пересмішництво тут ніяк не працює. Соррентіно ще коли простібнувся у Молодому Папі зі секулярних неуків, а вони й досі цього навіть не зрозуміли. А тут ціла Аліна Паш б'є копитом перед хрестом в образі Мадонни з 90-х та шукає серед пітьми Бога. Який Бог, прости Господи? 

Одного разу навіть здається, що то не Паш там щось читає собі у цьому рнб, а чемний хлопчина Otoy, який, як подейкують навколо, щось там кудись відкриває та розширює досі незаймане аж поки воно не репне ("Spovid'"). Цей її кітч вульгарний аж до посиніння. Поки вона читає книгу Бога, щоб відчути, де точно її дорога разом зі Шопенгауером та Кантом, то якось не помічає, що її душевні мозолі знаходяться десь на рівні Gunna Chorna чи Olive Taud. Тобто десь на дні. Тобто у пеклі, якщо використовувати мітольогію Паш. 

Не варто давати святого псам і не треба розкидати перла перед свинями. Аліна Паш перебуває тут в останній опції, адже зовсім не розрізняє доброго й поганого, жує все підряд та змішує інтимне й сповідальне з алюзією на батька Тараса, яку вже давно довели до сороміцького шкільного фольклору ("Djuice Duet"). Той її парафіяльний кітч, то, звісно, ціла хохма, особливо там, де вона зітханнями взорується на екстаз святої Терези, хоча не зовсім собі Біркін, звичайно ("Mezcal").

З її язика аж хоче зіскочити якась несвідома обмовка, щоб у Львові почулось не "безліч кольорів", а "безліч курвів". Якщо трохи зійти з цієї начебто грайливої території на грішну землю, то цим дітям природи варто пригадати торішній кліп артиста Chekson "Екстазі", де торонтська школа рнб зустрічалась з новою польською кінореальністю (Смажовський, Комаса, Шумовська тощо).

Краще б ця колаба Паш та Zbaraski лишалась колами на воді. Привидами на стіні чи тінями під подушкою. Найкраще тут, власне, там, де вони просто мовчать. Найцікавіше на альбомі можна розпізнати відразу ("Zinyci"). З подібним соульним маревом цікаво б було послухати цілий альбом. Однак лише зі схлипами, хлипами та павзами, бо коли Паш починає щось читати, то хоч святих винось.

Наостанок сим польовим дослідникам українських кексиків можна хіба запропонувати колабу Kacy Hill "My Day Off" разом з Nourished by Time на альбомі "Bug" (2024). Навіть знаю одне місце за Давидовим, де можна фільмувати щось подібне.