Otoy "темна ч.2" (2024)

Друга частина альбому "темна" від львівського репера Отоя, де він знову переважно блукає біля Содому та Гоморри другою половинкою праведного Лота після спалахів адекватних треків.

У новому році якось відразу стало стільки всього дріб'язкового та мізерного, що це аж зовсім вже впадає в око. Ось і біля артиста Отоя бігали якісь несуттєві дрібнички про зміну курсу та музичного псевда.

Лише нині Otoy чемно заявив, що всі ці сполохані заяви були клікбейтом, його псевдо існуватиме й надалі, а альбом "темна ч.2" – це останній реліз його артиста-початківця. Вав, звичайно, але той якийсь школярський цирк на дроті, а не мислення серйозного артиста.

Услід цій легковажній тенденції Отоя на новому релізу також вистарчає не надовго. Лише на перших чотирьох треках він наливає доброго вина, як справжній господар. Далі вже буде одна бурда без жодних перетворень та див. Не Ісус він ще зовсім ніякий ніде. На найкращому Отой знову віднаходить потрібну інтонацію без маніфестного пафосу та понурого канючення, яка у нього вже була на дебютнику "Недовготривалі відносини" (2023), і якої він чомусь зрікся на кітчевому альбомі "темна ч.1" (2023).

Звісно, що й там у його начебто реперській актуалочці можна чимало чого закинути, адже він хапається у тому за щось банальне, те, що на поверхні, а не те, що між рядками на споді ("держава живе людина існує"). Матюків можна інколи й менше використовувати, щоб брати насамперед лірикою, а не помноженим бляканням.

Добре, що він ще не переймається афоризмами, оскільки це найбільше зло на світі, ще гірше, аніж матюки. Тут, власне, варто лише не плутати афоризми з панчами ("пащека", "аїд"). Все це на останньому альбомі артиста-почаківця все ще нікуди не щезає, але перші чотири треки – це хоча б щось солідне на тлі подальшого матеріалу. В апокаліптиці "звіру дякую" він нарешті народжує зі свого нутра реп та хіт.

Усе це найкраще десь зникає безслідно на його інших треках. Вудкіда він відразу може лишити кітчевим віянням Онуки та сісти на коліна латексним супергероям Міші Правильного з усім своїм недореперським клунком. Після чогось подібного всім місцевим реперам варто попуститися з  міжреперських дісів аж того часу, поки вони не вийдуть на якийсь інший рівень ("покажи реп", "хліба та видовищ").

Смішно слухати про те, що його флоу як ножі (попри всі натяки на Зеленського), а ще смішнішою є його заява про те, що його ненавидять репери, бо він каже правду. Поруч з ним цих дрібненьких бліх набираються і його зайві фітоносці (blessbaby, С23), а Рома Майк чомусь навіть думає, що у нього є грув. Це вже камеді-реп чи ще щось трохи інше?

Якщо у Вови зі Львова вся ця компанія була дитячим садочком, то в Отоя це вже чомусь школа (хоча зміни переважно косметичні). У треці "хочеш-епілог" він лише Вова Зі Львова в іншій комплектації з маніфестним відгалуженням неофіта босяцьких істин Міши Правильного з отим його блаженно отойним "віра справжня лише тоді, коли йде від серця". Сміх сміхом, але там вже вдруге на альбомі виникає такий оперний вайб (оперетковий, певне, краще), що все схоже на те, що новий, оновлений Otoy замахнеться на якусь речитативну оперу з назвою "Привид репу".

Десь же трохи помітно, що Отой готується до ролі Гамлета з дрючком на театральній сцені. Тут він трошки співає зі сінтами в епічному маніфесті ("безумства"), а ось тут, у цій кумедній британськости ("indipendence", "police country"), йому вже потрібна колаба з проєктом Ragapop від учасниці фрік-кабаре Dakh Daughters. Десь все у його маніфестах йде до того оперного масштабу за межами стишеної інтонації найкращих речей.

А от найбільша таїна альбому "темна ч.2" (2024) у тому, навіщо він кудись постійно ховає ту іронію, яка на мить з'являється на 1:08 у треці "хліба та видовищ" та відразу зникає. Пафосний громадянин Отой, артист, новорічний ведучий та інфлуенсер, певне до чогось готується, прошу пана? Саме для нього тут сам Benny The Butcher з треком "Everybody Can't Go" з нового альбому "Everybody Can't Go" (2024).