Zbaraski "Temp" (2024)

Третій альбом сновидного рнб у театральних мініатюрах про загублене щастя від Zbaraski.

Після торішнього альбому "Buty Sovoiu" галицький мешканець Нідерландів впадав у спокуси та розпуку, але якось вирулив та продовжує тішити уважних слухачів своїм химерним світом. Меланхолія загубленця у Небувалії пасує його абсурдній неквапливості кудись.

На третьому альбомі галицький пересмішник Zbaraski клубочиться далі своїм летким і химерним глумом та абсурдом. Постійно викида свої коники, хоча міг би легенько робити гладенькі хіти. Міг би зробити, наприклад, з "Nutro" суперовий хіт на кшталт треку Ray J "One Wish", але виверта його глумом про барвисте нутро та одне компасне бажання.

Навіть щось справді хітове на альбомі "Temp", ніби витає совою у паралельній реальності ("Ivan San"). Іван Дорн після цього мусить йти на пенсію десь у гаражі, а гурт Пиріг і Батіг має обов'язково подумати про якусь колабу зі Zbaraski на цих психоделічних теренах.

З місцевими представниками рнб він просто бавиться, наче котик з мишкою, хоча вони навіть не встигають за його думкою. Нагадують у тому моменті тваринного бойфренда Пенні на гелловінській вечірці, який взагалі не доганяє ідею гобіта Леонарда про пальці гомо габіліса. Вони ще не встигли злізти з дерев, а він вже дивиться на них з неба своїм одіссейним монолітом. Довкола цієї історії зі Задзеркаллям, де він їм мекатиме після торішнього нявчання, вже потрібен якийсь кольоровий мультфільм про Zbaraski чи навіть цілий фільм ("Ne znaiu").

Його ідальго у цьому новому поході за вільним вітром й сам не цурається фільмових семплів. В абсурдній босанові "Temp" він згадує легендарного Зеда та містера Світчака з третьої Поліцейської академії, щоб всім тілом на релаксі вигинатися надувним чоловічком з придорожньої реклами. Глючні коники – це його виняткова парафія. Добре, що й там він не втрачає пильності. Добре, що саме Zbaraski засемплив урбаністичний соул Тетяни Кочергіної, який вперто не помічають за фолковою зацикленістю у феномені модної української музики 70-80-х ("Dobre").

Меланхолійна чужина, де він так загублено терпить і потерпає, що той Чарлі Гарпер, озивається у ньому Погулянкою та вулицею Шафарика. Його его там так красномовно промовля голосом босанової фрешменки Sophième, що хтось пильний, вже мав би щось запідозрити ("Khto ya"). Від себе не втечеш навіть у тридесятому царстві, де його неприкаяний театр одного актора також прозріває на спині абсурдне кафкіанство запрограмованих соціальних маршрутів ("Zhuk").

Ця мрія про велике тепле море нині зрина не лише у нього одного бажанням безслідно розвіятися поміж пісків у сновидному забутті. Вертай, Йване, на Вкраїну хоча б у цих химерних казках.

Якщо й вибирати щось для нього поміж нових світів свіжим соулмейтом, то нехай це буде трек "Flown" з однойменного мініальбому Kiasmos.