Похмілля Антоничевої екстази між Гершвіном та Стравинським на альбомі львівського гурту Пиріг і Батіг.
Золота класика української музики на другому альбомі проєкту Пиріг і Батіг львівського музиканта та художника Мар'яна Пирожка.
Згрубша, як каже батько Мар'ян, згрубша гурт Пиріг і Батіг після альбому "Сьпівомовний" (2021) з віршами Руданського зійшов вже на зовсім окремішну, майже недосяжну долю. Після антоничевого альбому "Зелений" Мар'ян Пирожок мусить витати на місцевих теренах у статусі живого бога.
Новий "Зелений" від Пирожка тягнеться не так вбік трилогії "Поетичний" (2016), "Містичний" (2017), "Солов'їний" (2017) та дебютника "Сьпівомовний" (2021), як хоче остаточно застановитися на території аудіочастини його проєкту "Сакральний Гербарій" – альбомі "Сьпіви і Казання Ботанічних Сьятих" (2019) з його закликом "Будьмо уважні!"
Згрубша новий альбом гурту Пиріг і Батіг блукає теренами Гершвіна (звуки міста) та Стравинського (розмай природи), адже цю всеохопну єдність благословляє сама поезія Антонича. Власне, це вже парафія спеціалістів з сайту The Claquers, які можуть сказати щось більше про Равеля чи лабіринти серіалізму. Справжній геній своєю дорогоцінною перлиною відразу підносить місцеву музику до зірок та відсіює все зайве та фальшиве. "Сірий гімн" є ідеальною ілюстрацією цілої безодні між Пирожком та його бездарними епігонами з гурту Nazva, а "Ars Poetica" своїми бароковими інтонаціями відразу вказує місце жахіттю нинішньої реінкарнації Мертвого Півня з новим вокалістом.
Поза вищими впливами Пирожок тонко балансує своїм спокенвордом між психо-фолком та бароко-попом з його любов'ю до сюрного на споді ("Весна", "Три перстені/Автопортрет", "Amen", "Пісня про незнищенність матерії"). Це винятково ювелірна робота алхіміка з огляду на постійну мінливість альбому з якої враз може прорости щось напрочуд прекрасне з Антоничевим дітваком ("Ars Poetica II,3"/ "Ars Poetica II,4").
Звісно, що зайвих треків тут не буде. Все працює перфектно, вивільняючи щоразу нові нюанси та деталі. Свінгова гершвінеска "Ротації" відразу проситься у майбутній байопік про Антонича на кшталт Дживса та Вустера. Хоча, зважаючи на естетичні вподобання Пирожка, це має бути лялькова анімація в дусі Чарлі Кауфмана на студії Laika Entertainment. А ось невпинна плинність екстази "Зеленого" разом з українським корінням весни Стравинського актуально проповідує Європу, Україну як віднайдену частину Європи ("Зелена віра/Тюльпани").
Схоже, що інтерпретатори Стравинського щось трохи переплутали вітальний вкраїнський розмай з маніхейством російського хаосу. Усе передчуття невидимого у своїх періодичних пересторогах у Пирожка очікує лише на тих, хто хоче почути. Україна ближче до осяянь пантеїстичної містики, до містики взагалі, ніж будь-хто по той бік північного кордону.
Дорогоцінний діамант треку "Змія/Апокаліпсис" закільцьовує в алегорію свою обрану дискретність не як противагу вічності, а як її місцевий різновид (де Антонич був хрущем), як вічне повторення (наслідування) Раю на землі. Це філософія колообігу води в природі, філософія віднови та відродження неньки-України (див. стрічку Аранофскі mother!) Звідси у тутешньому варіанті Апокаліпсиса, у його самісінькому фіналі, стільки еросної іронії для живих та залюбленого співу пташечок навесні.
До Нового року лишилося не так вже й багато часу, а Мар'ян Пирожок вкотре все робить для того, щоб остання квітка у підсумковому врожаї була за ним. Наразі, а все схоже на те, що й остаточно, Україна вже має найкращий альбом 2023 року. Це відразу золота класика української музики, яку можна ще раз запустити у космос на золотому диску Вояджера. З цим альбомом Пирожок має обов'язково подаватися на Шевченківського премію, адже поблизу, окрім хіба Heinali, нема нікого навіть приблизно. А після Тичини, Руданського та Антонича він сміло може братися за Свідзинського.
З чогось такого для всіх інших можна запропонувати хіба американський колектив Оркестр Темпо з альбомом "Нема музики без Темпо" (1974), де голос Іренея Коваля настільки суголосний з інтонаціями Мар'яна Пирожка, наче це якась чарівна реінкарнація. Дебютник Vince Clarke "Songs Of Silence" (2023) з треком "The Lamentations of Jeremiah" після такого "Зеленого" вже трохи ні в тин ні в ворота.