Рагульська агонія гурту Nazva у дружньому колі блаженного кітчу для паперових пташечок.
Другий альбом одноразових шкіциків від галицького-донбаського колективу Nazva з цілим легіоном колаб, яким нарешті варто вийти та кинутися скопом у море.
Гурт Nazva ще від часів свого дебютного альбому намагався паразитувати на чомусь доброму. Намагався імітувати іронічність. Намагався імітувати життя. Власне, саме тому так добре на їхньому новому альбомі пластмасовому гурту Tember Blanche з місцевою Барбі та Кеником на чолі.
Ця співоча потороча псує усе, до чого може дотягнутися. А дотягнутися, на щастя, вона може мало до чого. Переважно це дошкільна епігонія ДахиБрахи та Dakh Daughters, яка згодиться хіба для сцени Палацу Гната Хоткевича. Лілі Марлен мусить зацінити цю копійчану оперетку з пір'ям в одному місці для студентського театрика на стовпах з пролетарським вайбом Сірожи Жадана ("Осінь").
Вони лише тінь чогось доброго. Вони так пристрасно нагадують акторку Плахтій з Довбуша, таку вже дрібненьку, що незабаром просто перетвориться на свічечку, що невдовзі від них самих вже ніц не лишиться. Вони примудрилися зіпсувати навіть документалку про Володимира Івасюка.
Широкому світові вони можуть запропонувати лише галицьку версію рагуль-попу безштанька Вельбоя. Проте й від того нині лишився хіба що один діпфейк з вушками. Саме тому вони, певне, й витягли на сонце тлінні мощі пана Романа з блаженним гуморком його переляканої безпорадности. Якщо хтось бачить у його беззубому шамканні якусь іронію чи навіть, прости Господи, провокацію, то того направду просто шкода, невимовно шкода.
Їм, звісно, десь трохи близенько рукою до трешової території галичанина thekomakoma, але це, наразі, взагалі не їхній рівень. Пан Роман ще може дати таку собі антропольогію місцевого парафіянина, але поміж теологічних речей та реального стану УГКЦ відразу бовваніє цілковитим профаном.
Щиро кажучи, пан Роман лише псує своїми скітами альбом "Гурма", а там, на хвильку, навіть немає чого псувати. Хтозна, що вони там хочуть прикрити його фіговим листочком. Якось псевдореперка alyona alyona на альбомі "Galas" (2021) хотіла прикрити численними фітами всю свою убогість, але так їй нічого й не допомогло. Не допомагає така кількість колаб й гурту Nazva.
Може й справді цим гальорковим байстрюкам театру Дах чкурнути зі своїми об'їдками з чужого столу до якогось театру ляльок? Артістку Чуприненко, звісно, краще звідтам забрати з її екзальтованістю, але таки чкурнути ("Феєрія"). Можливо, що саме там їм нарешті вдасться записати дитячий альбом з ефектами пукання та зригування, хоча й тут вони не будуть піонерами цих дивних звуків.
Що, наприклад, поміж цих безликих кліше забутих предків забув сам Бармалій ("Сон")? Хіба що тішиться разом з галицько-донбаським дуетом тією ілюзією, що вони вміють дати красу Карпат. Якщо так, то їм терміново тре записати джаз-фанкову колабу з коломийськими лабухами Hutsul Planet.
Чому не запросили для акапельної глибини Піккардійців ("Заведу тебе")? І чому не запропонували Tember Blanche до виконання саме трек "Журба", адже саме розпусти так бракує їм у їхньому пластмасовому світі вуличних виконавців? А для яких недалеких умів та пародія на Марка Галаневича та Веса Андерсона разом з бандуристкою Krutь ("На дно")?
Навіщо ще раз давати львівського графомана Бєглова ("Тихо тихо")? Заради блаженного кітчу Юлі Юріної, яка навіть на своєму альбомі "Ґвара" (2023) не змогла дотягнутися до хоча б чогось доброго? Ого, оце масштаби гурми. Але ж вони підписанти лейбла Pomitni (колишні Mozgi), а це ще ті продуценти всілякого трешу в українську музику.