Зміст статті

26 вересня 2022олександр ковальчук

Krutь "Літепло" (2022)

Еволюція переоціненої бандуристка Krutь в образі останньої людини на планеті Земля.

Новий альбом української бандуристки Krutь, яку загін саундпродюсерів плавно заводить павою у неозору пишноту трип-хопу.

Бандура мала б штовхати українську артистку Krutь хоча б убік бароко-попу (на кшталт арфістки Joanna Newsom), але на дебютнику "Arche" (2018) її мажоретка давала лише косплейну юродивість для кавових сальонів у Львові.

У цьому стані хмельничанка Krutь ставала своєрідною продовжувачкою подібної естетики на альбомі "Ковдронька" (2015) львівського гурту Три кроки в ніч (який також практикує бандуру). І це вже за нею на цю солодкаву територію зайшла львівська поетка Мар'яна Савка з альбомом "Ваніль, кориця і шафран" (2020) проєкту Тріо Мар'яничі, а також львівський джаз-бенд ImagoJazz з альбомом "Isa" (2021).

Її необов'язковий джаз-поп з бандурою для закритих приміщень, весіль та корпоративів у стилі кавер-гуртів солодко розливався милим ретро у дрібновласницьких сальонах ("Легкозаймисті", "Сьогодні", "I Wanna Fly"). Щира графоманія у тому косплеї могла опертися лише на її голос, але толку у тій заплаканій драмі чайкою ("Чуєш") був лише клаптик (Snowpoet роблять це краще). Блаженний амелі-стайл ("Ніжність") ніжився у серпанковій юродивості, однак все відразу вказувало на те, що наразі вона ще точно не велика Мінні Ріпертон. А десь поблизу подібного розмаю можна згадати й порнографічне бренькання колективу Liloviy на вірші Юрія Іздрика на альбомі "Тільки рай" (2020).

Тоді ж поміж карпатських вакарчукесок з маріачі ("Поле") у срібні переливи її замрії почав заходити й грув ("Psychedelic"). Все це подекуди кумедно нагадувало Бумбокс на бандурці ("Але ми разом"). Вертлявому голосу Krutь там відчутно бракувало чогось вагомого, щоб її відразу не відносило метеликом-одноденкою у мотлох кітчевих блискіток, де вона відразу розбризкувала весь свій вокал надаремно. Хоча на тій території можна було зауважити й щось типу джаз-фанку з бандурою (найкращий трек її дебютника "Ти краще що було"), де вона вже могла втерти носа трешу коломийських лабухів з Hutsul Planet.

За рік на мініальбомі "Albino" (2019) Krutь майже впритул підійшла до соулу, де вона вже поволі еволюціонувала на якийсь наступний рівень адекватності. Блаженна юродивість її пісень для шопінгу на Різдво нікуди не щезла, але певний поступ вже можна було помітити ("Радій"). Вона й досі вагається метеликом між різними квіточками, і ось цей її стан одноманітної вразливості ("Хто я"), який продукував банальності для сніжинок (наче вони останні люди на планеті Земля), нині можна розсмакувати у симулякрів Tember Blanche та в україномовному жебракуванні Лилу45 ("Ок").

У своєму сезонному косплеї вона вже могла втерти носа не лише Hutsul Planet, але й бранці Синьої Бороди, Христині Соловій (у вакарчукесці "Дівчинко") чи україномовним записам Сергія Бабкіна ("Сто листів"). Потрохи у своєму блаженному градусі вона почала вже віддалятися і від мівіна-попу Jerry Heil, але побожний треш "Скажи мені" про вушко зі словам апостола Павла – це вже такий вінець юродивості, що просто пипець. Схоже, що їй варто менше слухати блазнювання танцюриста Монатика під Каньє Веста, хоча звісно, що госпел після соулу – це органічне православ'я, а десь більше дивитися у бік The Internet, арфістки Brandee Younger чи навіть Лори Марлінг.

На еволюційній спіралі нового альбому "Літепло" (2022) загін саундпродюсерів плавно підносить павою артистку Krutь у всю пишноту трип-хопу. Від соулу до трип-хопу лише один крок та й весь її потяг до невимовної щирості мав колись таки трансформуватися драмою у щось приблизне. Нуар передає привіти її ретро-потягам на дебютнику.

На тлі попередніх альбомів – це просто зоряне небо над головою, майже кінець дитинства, хмельницький Пігмаліон. Жодних попсових сальонів. Але швидке дорослішання подекуди шкідливе для здоровля. Місцеве мислення не завжди ще встигає за саундом, який вилизали до перфектного блиску. Воно потопає у ньому, стає зайвим. Інколи у всій пишноті цього саунду артистка Krutь, наче на екскурсії, лине павою поміж порцеляни та кришталю, вся така піднесена й одухотворена, а в руках, овва, сємкі. Вона нуарна іграшка в руках саундпродюсерів, цариця полів, що та Флоренс П'ю у Midsommar (2019), яку так піднесли у центр свята, що вона й справді почала вважати себе вагомою та важливою.

Саунд нічого не може зробити з одноманітністю її розчахнутого версифікаторства ("Всипана зорями"). Може лише ненадовго прикрасити її піднесеними спалахами ("Леся"), хоча, схоже, навіть її інтонації не зовсім доганяють усієї грайливості задзеркалля від бандури навколо. Секс припухлими вустами у "Плем'я" може іронічно змагатися з Іваном Дорном, але лише Вова зі Львова там король фітів (а тому й усього треку), хоча про ментальне смирення було смішно. Саунд треку "То таке життя" пропонує їй якийсь кумедний фільм про українського Джеймса Бонда (не Калі Учіс, але чому б й ні), а вона натомість може дати лише проповідь банальних істин, ніби якась місцева коучиця лайфстайлів. Закономірно, що цей трек пішов саундтреком до допотопного кіно Я працюю на цвинтарі.

Лише на останніх трьох треках альбому ("Чи ти мій сон", "Трава", "Чайки") вона підноситься до того статусу, який їй так викохали місцеві медіа. І це найчистіший її ідеал наразі. Найкращі тексти, концентрація інтонацій та жодного розпорошення на несуттєве. Нарешті за косплейними масками можна почути щось живе у тому її трип-хопі.

Нарешті вона заходить хоч трохи глибше ("Трава" особливо), де її інтонації нарешті відчувають вібрації задзеркалля у її бандурі ("Чи ти мій сон") та утворюють суголосся зі Скрябінським хітом "Спи собі сама". Навіть якщо вона й жалібно квилить вакарчукескою ("Чайки"), то це нарешті доречно, оскільки й сам Вакарчук блукав на альбомі "Оранжерея" (2021) у дзеркальному лабіринті пасток власних бажань своїм уявним коханкам.

Далі має бути якась колаба з Tik Tu та перегляд фільм Z for Zachariah (2015) з Марго Роббі.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.