Три кроки в ніч "Річка V. Дорога на Буркут" (2022)

Львівська спроба серпанкового фолку з постійним балансуванням над доцільністю бандури у природі.

Ще одна спроба поєднати вірші Лесі Українки з попмузикою навколо, якій подекуди бракує якоїсь фрікуватої сміливості.

Львівський колектив Три кроки в ніч вже сьомий рік шукає вправну схему притомного балансу в інтонаціях своєї вокалістки та у доречній присутності бандури у своїх треках. На обріях британських колективів The Incredible String Band, Pentangle та Fairport Convention (з великою Сенді Денні) їм постійно чомусь вдається своїм ритуалізованим фолком збочувати у посполито львівський надмір сальонної солодкавости.

Піком цієї закоріненої галицькости з діда-прадіда варто вважати альбом "Ваніль, кориця і шафран" (2020) проєкту місцевої поетки Мар'яни Савки під назвою Тріо Мар'яничі, де вона настільки розчулена по самісінькі вінця своїми еманаціями у млості ретро-стилізації, що аж страшно та смішно. Звідтіля тих кавових сальонів її рятує лише ледве відчутний ментик самоіронії, який, схоже, дещо не розуміє львівський джазовий гурт ImagoJazz "Isa" (2021), який таки заграється тією марципановою розманіженістю.

Колисковому альбому "Ковдронька" (2015) гурту Три кроки в ніч цілком зручно у тому сальонному гетто тематичних фестивалів всіляких реконструкторів коханої минувшини під ватрою з алюзіями на Secret Garden ("Ой повішу колисочку", "Люлю же мі, люлю"). Його навіть можна не слухати (а лише читати назви треків), щоб уявити десь поруч відому традицію греко-католицьких панотців Львова, які з покоління у покоління чомусь вважають інфантильне сюсюкання буквальним воплоченням щирої любови.

Солодкавість там так розливається пасторальним розмаєм ("По сіно", Люлешику"), наче вокалістка хоче осягнути всі розчесані коси Ніни Матвієнко. Сам колектив ще не зовсім розуміє, де він хоче виступати: у кавових салонах, на Святі музики чи на великій сцені? Бандура там подекуди настільки зайва, що відразу створює ефект каверного звучання якогось відомого закордонного хіта ("Ой люльку, люльку"). А інколи гурт навіть хоче піти десь у бік фолькотроніки на кшталт ісландок Amiina ("колисонько") чи дати справжній транс ("Колисонька з горіха").

Визволяє з того солоденького ефекту гурт Три кроки в ніч їхнє фолкове коріння, а тому все найкраще там варто шукати на другій половині альбому, де поміж тих колискових готика нарешті дає азартний момент незрозумілої несподіванки за рогом ("Люляй-люляй, колишу тя").

Дає настільки гіпнотизуючий виверт ритуальної глибини ("Воркота") з орієнтальними впливами, що місцева бандура враз виявляється чимось зовсім зайвим зі своїми пластмасовими переливами. Неясність та несподіваність – найкращі друзі колективу Три кроки в ніч, а тому їм так пасує психоделічний караван ("Опівнічна"), стримана карпатіана ("Сива колискова") та мінливі маячки двоїстості ("Ой ти кіт-муркіт"), де поруч можна згадати остінський колектив Balmorhea.

На EP "Висока вода" (2019) колектив Три кроки в ніч починає тягнути з британських обріїв десь у бік Королівських зайців та Мертвого півня ("Літній вечір", "Похід дітей"). Однак дотягнутися до адекватного рівня, попри дозований вихід бандури чи джазові моменти, заважає якась прісна філологічність. Схоже, що саме вона породжує якусь вже зовсім хрестоматійну негнучкість інтонації вокалістки, звідки й проростають ті напрочуд невдалі спроби гостросоціального жаданізму ("Висока вода").

На альбомі "Річка V. Дорога на Буркут" (2022) варто відразу відцуратися через ліве плече пресрелізної хвільозофії львівських філологів про дотик призахідного сонця, яка свого часу так конкретно накрила джазменів з ImagoJazz. З подібною софістикою гурт Три кроки в ніч відразу опиниться біля учнівського прочитання віршів Лесі Українки київським колективом Тільки Світло на альбомі "Леся" (2020). І якщо у них на горизонті вже виникали Королівські зайці (слух. їхній трек "В себе на вежі" за Лесиними мотивами), то вже варто хоч якось того курсу триматися ("Веснянка").

Попри формальний фолковий ухил, де можна ще згадати альбом "Поетичний" (2016) Мар'яна Пирожка, новий альбом колективу Три кроки в ніч – це вже більше мандрівка у дрім-поп. Се, до речі, також не новина на місцевому ґрунті, оскільки у Мертвого півня на альбомі "Підземне зоо" (1994) є трек "Пес №2".

Це завжди добра ідея поєднати Лесю з Cocteau Twins, але тут завжди варто зважати на відповідний рівень інтонаційної делікатності цих весняних потічків, оскільки вокалістка Трьох кроків в ніч не зовсім Ліз Фрейзер. Творчість цього львівського колективу ще досі зростається уся наче з якогось полохливого лету ("Невже"), де ніби й можна вже згадати спадщину прекрасної вокалістки харківського гурту Lюк Ольги Герасимової, але між лаунжем та сальонним ретро-попом Савки завжди буде велика різниця. І не треба орієнтуватися на бренькання бандуристки Krutь, а краще й далі вірити у Лесю Герасимчук чи робити колабу з тернополянами Tik Tu.

З цього доброго на цій британській нивці варто відразу згадати трек "Струни", де початок настільки благодатний, наче далі відразу піде безсмертний хіт оксфордських шугейзерів Ride "Dreams Burn Down" з альбому "Nowhere" (1990).

Тут вже немає аматорської фестивальності, але все ще є каверна пастка бандурних звуків ("Зорі"), де Лесю потрібно адаптувати настільки ніжно, щоб не було педалювання тієї хрестоматійної прісності у школах. Десь потрібно й стишуватися у розмайній екстазі весни, тому що протилежне моментом починає нагадувати відомий феномен жіночих вокалів в українському соулі 70-х, наприклад, альбом Ватри "Вам даруємо" (1974), де, схоже, ще не до кінця зрозуміли природу американського соулу.

Гурту Три кроки в ніч все ще бракує якоїсь химерної сміливості (десь поблизу арсеналу їхніх інструментів можна згадати, наприклад, Joanna Newsom). І тому ідеальним та найкращим на цій нивці варто вважати трек "Проміння", де вже немає того гетто львівських салонів, а є лиш один вихід у широкий світ.

За нові орієнтири у точковому застосуванні звуку бандури їм з чогось суголосного можна порадити грандіозний кавер (на The Cure) американського колективу Big Blood, а також новий альбом канадців The Weather Station "How Is It That I Should Look At The Stars" (2022). А для кращого розуміння Лесиного спадку можна запропонувати наразі два тексти Варіантів про мультиплікацію Лісової пісні та Лесин байопік Іду до тебе (1971).