Тільки Світло "Леся" (2020)

Погорілий театр київського колективу Тільки Світло старанно надолужує втрачені десятиліття через поезію Лесі Українки.

Старанно визубрений урок гурту Тільки Світло намагається хапливо розтягнути поезію Лесі України ледве не на всі періоди музичного процесу у світі. Каверне мислення колективу Тільки Світло на EP "Леся" ще якось дозволяє їм оминати плагіатні колізії, але подекуди неадекватну реакцію на вірші Лесі від цих аматорів нікуди не сховати ("Contra Spem Spero") попри вже традиційні відмазки постулатами постмодернізму.

Вокалістку цього якогось обласного драмтеатру не підносять д'горі навіть натяки на класиків рок-музики. Орієнтація на творчість вихованців Троїцького (ДахаБраха та Dakh Daughters) у треці "Місяць" несподівано заходить на комічну територію легендарного треку "Весілля" Братів Гадюкіних, і тут ще треба розібратись навіщо вони засовують Лесю у цю карикатурку чи це у них сталось просто так, мимохіть (і вони цього не розуміють). Іронічні нотки троїцьких музик тут просто зайві, а мавкові млості провінційно асексуальні.

У них проблеми з розумінням матеріалу та його поєднанням з перлинками західної музики. У треці "Колисанка" вони навіть не можуть дотиснути до остаточного кінця щемливий мелодрамат з непорочним та пещеним вокалом витанням готичного органчика. Це ще можна було б зрозуміти років 30-40 тому, якщо вони вже так надихаються треком ВІА Водограй "Зоре моя вечірняя" з EP 1980 року, але зараз подібна старомодність достатньо беззуба (і тому нагадує стерильний кос Our Atlantic на альбомі "Час розваг").

Такі ж боязкі у них стосунки і з чимось під панківське коріння альтернативи ("Негодонька"), бо де хоча б якісь звуки відьмацького шабашу, щоб хоч якось узгодити рожеву символіку мітли з фемінізмом чи лесбійством у житті та творчості Лесі Українки? Наїв колективу Тільки Світло ніби й хоче огорнути Лесю дрім-попним маревом а-ля Cocteau Twins, і ніби схоже, що вони хочуть стати десь поруч з Девендрою Банхартом у млосних припливах-відпливах ("Човенце"), але вже якось так вони це академічно роблять, що просто бояться навіть в адекватних натяках зазирнути у чорториї містичної круговерті. Страх керує цими старанними акуратистами настільки, що про якусь зустріч з поезією Лесі навіть важко говорити. І тому вони поки можуть слухати те, що Ван Моррісон зробив у треці "Before the World Was Made" на альбомі "Too Long in Exile" (1993) з віршом Вільяма Батлера Єйтса.