Прифанкований шансон та рагуль-поп від позашлюбного сина танцюриста Монатика та співака Бабкіна.
Дебютний альбом виконавця Вельбоя, де він привселюдно намагається зректися батьківської тіні ватного продюсера Юрія Бардаша.
Хлопчик Wellboy прийшов у цей світ під крилом продюсера Бардаша, щоб явити світові чарівну Хохляндію з вуст співочого товариша Шарікова. Минув рік. Бардаш втік до коханої Росії, де його виразно плющить вбік села Лох у Саратовській області. А от бідному Вельбою потрібно збирати якісь манатки докупи, щоб жити якось далі на старті співочої кар'єри.
Безповоротне зречення через ліве плече сатаніста Бардаша мало б явити світові докорінну зміну свідомості виконавця Вельбоя та цілковиту метаморфозу його дискографії. Однак на його дебютному альбомі "8 марабу" все ще майорить трек "Гуси" з попереднього, малоросійського життя. Рідний хіт важко отак відразу викинути на смітник історії. Потрібен час на заперечення, гнів, компроміс та примирення.
Схоже, що саме тому безбардаш'янця Вельбоя вистарчає лише на один трек на альбомі, де можна зауважити щось більш-менш адекватне. Іронічним моментам прифанкованого треку "Марабу" вдається дещо приховати прилизану ліричність саншайну ("зай, пам'ятай, між нами солодкий вайб, та коли ти повернешся – зашумить ліс та гай") та квазіхуліганку на території альбому Курган & Agregat "Зембонджу" (2021). Цього опопсілого фанку, до речі, вистарчає, щоб відправити Монатика на заслужену пенсію.
У всьому іншому блаженний Вельбой блукає між трьома соснами у пошуках нового себе поміж мемного рагулізму та намоленої неошароварщини. Тут він своїм прифанкованим шансоном та інфантильним реггетоном ("Струна", "Жовті мальви", "Стиль") постає в образі позашлюбного сина танцюриста Монатика та співака Бабкіна (хоча в одному з цих треків ще можна пригадати трек виконавиці МамаРіка у барі).
Адептом школярської лірики ("Додому"), яка легко збочує у плаксивий реггетон про батьківську хату та маленький стульчик (привіт дитячим утопіям alyona alyona). Його неошароварщина десь поблизу безсмертного хіта No Mercy "Where Do You Go" – це справді якісь дивні дива. Схоже, що йому тре терміново звернутися за допомогою до самотнього вовка Bad Bunny, бо інакше йому просто пипка.
Хоча й це ще можна якось перетерпіти. А от інкубатор-поп під неофіта Артема Пивоварова "Гори, кручі" з асоціативним рядом "гори, кручі, фільми Бертолуччі" – то вже якісь остаточні вафлі під патріотичний дісторшин Олі Полякової. Луччє, схоже, вже не буде. І навіть Орлик його не обійме своїми крилами.
У фіналі цієї драми обов'язково мусить бути діс Вельбоя на Бардаша ("Хто ти"). Він його породив, а тому за нинішніх обставин війни та задля подальшої безхмарної кар'єри, він має його вбити хоча б метафорично у своїх думках. І починає там Вельбой так, ніби це бронебійний хіт "Black Out" з фільму The Man With The Iron Fists (2012) від репера RZA. Понтів там стільки, наче він десь чув альбом Danger Mouse & Black Thought "Cheat Code" (2022).
Але насправді це лише пацаняча карикатурка, повний пшик недорікуватого репу, де він навіщось згадує біля Грибів Бога та 30 срібняків. Міг би спокійно взяти сюди Скофку набурмосеним фітом, а під неошароварщину, яка вдає з себе госпел, й самого Монатика. Для фанатів соулу, фанку та диско цей прифанкований покруч десятої води на киселі – це чисте блюзнірство, абсолютне блядословіє.
На цій території уявного перед дзеркалом у тренажерці Вельбою можна хіба що порадити трек "Nobody" від The Leonard Simpson Duo, але й це, певне, йому ніяк не допоможе. Нині йому варто менше сумувати за колишнім життя, і бути швидшим та прудкішим після свого дебютника. Тому що на горизонті з'явився шустрий виконавець Колін, який наразі значно моторніший у тонких матеріях рагуль-попу, а тому гусакам Вельбоя незабаром вже буде зовсім непереливки в лоб.