Пісні фронту 2022 (# 39)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров, Лобода, Дорофєєва, Ірина Білик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, Ульмо Три, Циферблат, Енджі Крейда, нью-вейву Паліндрома, гурту Пиріг і Батіг.

Фальшивий інкубатор-поп від маленької бджілки, якій мусово втулити туди ще якоїсь подоби сексу на тлі скорботної свічечки у лютому.

Примітивний трешачок під батьківську готику з мисленням чемної п'ятикласниці. Ех, якби ви знали, паничі.

Після трешу та маразму місцевих ЗМІ на ювілей Григорія Сковороди (окрім Єрмоленка та Лютого на Культі) попсовик Лоїк навіщось ще дає москалика Оксімірона насупленими губами.

Народна профанація Григорія Савича в стилі подушкового проєкту Ukrainian Songs Of Love And Hate (2022).

Танцюрист Монатик з латинськими ритмами беззубого сексапілу. "I Will Survive" для місцевої версії ляльки Барбі.

Липова цяця целочка-попу, де виконавиця Дорофєєва прикидається чимось особливим. Як з таким талантом вона могла грати коханку Зеленського, хз? Бідний Wiggle.

Танцювальний покруч Скофки, Калуша, Дзідзя та Вельбоя у хутірській естетиці рагуль-попу. Бідний Юра Хой. Так ще з ним ніхто.

Саксофонна гомоеротика непорушного союзу Монатика та Вельбоя. Колись це мало таки статися. Браво! Хоча у серіалі Хлопаки деякі маленькі персонажі проводять свої екскурсії у значно цікавіших місцях.

Плаксивий етнокодик біля церкви заради ісламських моментів у дискографії гурту Kazka. Во палє бєрьоза стаяла.

Після хутірського трешу арабського патріотизму про незламних україночок Люся Кава дає свою базарну карикатурку десь посеред лісу. А ще кажуть, що Поплавський – це вершинка апофеозу. Десь за берізкою пускає свою тиху сльозичку сама Шльопка Полякова.