Пісні фронту 2022 (# 11)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

У 2015 році Положинський з Вакарчуком ще могли навіщось давати Володимира Висоцького, який і в танку горів, і в літаку падав, і полундру кричав, але нині на цьому явищі вже можна поставити хрестик.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, Ульмо Три, Циферблат, а також Енджі Крейда.

Попсова експлуатація щему та суму в маніфесті необмежених вакарчукесок, де чомусь немає ще фіта співака Дзідзя.

Старомодний тропікаліст зі Львова з плаксивим дудуком та ментальним побратимством з Іриною Федишин у куточку комори.

Снодійний та пафосний попчик з передбачуваними мелодіями головної мемоносиці країни та фразою "проскануй вустами душу оголену".

Ліричний поп-реп одноразового плану для колискових у дитячих садочках країни.

Плоска попса від продюсера Ванька Клименка з тіктокерною таргетизацією та маразмом про українські альбоми на Греммі на тлі безликості під Тіну Кароль.

Жіночий варіант творчості співака Вакарчука в образі виконавця Вудкіда, хоча зовсім під боком випускає свої безстрашні альбоми венесуелка Arca.

Комічні куплети місцевого відьмацтва для клятого ворога на теренах Dakh Daughters, які невимушено обганяють щось подібне в Mokosha, Аліни Паш чи ЮЮ.

Поп-рок від дещо поліпшеної версії Василя Васильціва з Києва, який своїм графоманським текстом зі шкільними римами чомусь нагадує російську групу Uma2rman.

Львівський гурт, який колись заперечував фанк в українській естраді, культурно переходить на ска, але й це не рятує його від повноти бездарного існування.

Журливий етно-поп з бандуркою, який переплутав війну в Україні з тужурним променадом у якомусь хвранцузькому містечку.