Пісні фронту 2022 (# 21)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров, Лобода, Дорофєєва, Ірина Білик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, Ульмо Три, Циферблат, Енджі Крейда та нью-вейву Паліндрома.

Традиція нудотного заплітання язиком хуторянця Скофки після амбре Юри Хоя починає дешево та сердито абсорбувати ліричний настрій радянської спадщини.

Колгоспний трешачок інкубаторної мімікрії під навколишні тренди з патентованим сумом та щемом. Феномен сходження співачки Каменських у пекельце галицьких дискотек.

Нью-вейв робить зі співака Степана людину. Окрилює всі його члени плинною рекурсією та розкріпачує усі його реперські скріпи. З'являється іронія та навіть стьоб. Стадіонний хіт, де все доречно та органічно.

Спроба млосного рнб, яку повністю псує абсолютно бездарний фіт якогось Васі Шу.

Дитяче звуконаслідування Антона Слєпакова та його Вагоновожатих без незрівнянного Мітхуна Чакраборті та чарівної Ольги Герасимової.

Схоже, що Довгий Пес таки нарешті намацав якусь іронічну магію на релаксі. Другий адекватний трек за декілька тижнів – це ще те неабищо.

Два клони співака Пивоварова співають про міфічний етнокод у нашому ДНК та шукають шлях до рідного у своїх снах. З цього можна стібатися вічно.

Заколисаний бароко-поп лише вдає щось готичне своїм театральним вигинанням догори.

Українізований мікс RATM, Кіріла Іванова та The Zutons в припанкованому пошуковикові всього підряд. Ще трохи і Стас Корольов стане головним конкурентом Dakh Daughters на нивці кабаре чи головним послідовником голови Девіда Бірна на місцевій сцені.

Кон'юнктурна розминка псевдореперки alyona alyona з рекламним набором слів про все та ні про що водночас.

Калушеподібний плаксій на території рустикального Скофки примудряється зіпсувати цілу дискотеку.

Майже банальний львівський поп, який ледь-ледь рятує дещиця міжрядкової іронії.

Плаксива інкубаторщина на стилі танцюриста Монатика з нудним текстом про любов.

Простенький поп-фолк з кумедним текстом та дрібненькими заскоками в обійми до танцюриста Монатика.

Перекладене з російської перезувне співачки Дорофеєвої з інкубатора вселенської скорботи за блискітками на щічках та носику.