Зміст статті

12 липня 2022олександр ковальчук

Паліндром "Літній час"

Традиційні гойдалки народного пророка Паліндрома у світлому образі голосу покоління.

Новий трек львівського виконавця Паліндрома, де він знову береться руками за чужий для нього реп.

За впертість на реперських барикадах Паліндрому варто вже точно виписати якийсь блискучий орден за невгамовність. Але реп вкотре тягне його на дно після альбому "Стіни мають вуха" (2020). Реп чужий для його природи, його сродної людини. У ньому він відразу зіщулюється у своєму ерекційному санктуарії з іконок для широких мас до рівня звичайного семикласника у куточку.

Рівень текстів знижується, мислення – загальмовується. Ще трохи, і він буде наче той франківський емо-плаксій Sad Novelist. У цьому репі глядач бачить лише пасіонарний гнів Паліндрома, навіть не гнів, а так, гнівчик, де йому вже потрібна колаба з Довгим Псом.

Тут його праведний львівський таксист Роберта де Ніро зустрічається з типовою проблемою більшості нинішніх представників місцевої попмузики на кшталт головного редактора rap.ua Міші Правильного з альбомом "Мені подарували війну".

По-перше, їм немає чого особливо сказати (попри всю війну), а по-друге – усім їхнім внутрішнім стражданням банально не віриш через їхню емоційну загальмованість. Подобу емоції, її ерзац, внаслідок кон'юнктурної халтури чи відсутності хисту. Цей дисертаційний феномен про сніжинок та емоції, про два світи, що ніколи не перетинаються, ще мусить знайти у майбутті свого щасливого власника.

Але це вже типові гойдалки у його творчості, де після "Спи" (чи "Ідеальний світ" та "1 вересня") з'являється "Радість моя". До третього альбому якісь з цих треків навіть можуть не увійти назавжди.

У новому треці "Літній час" Паліндром проговорює достатньо банальні речі без особливих одкровень, хоча чуттєва душа мистця мусить швидше реагувати на навколишні речі, навіть інколи й передчувати їх. Дитячі питання. Дитячі констатації. І тому навіть зрозуміло, чому школота у коментах вважає його реп інтелектуальним. Хіба що він так концептуально ілюструє народження нової української душі з попелу.

Після документалки про Сковороду, футболки з Антоничем, замітки про Івасюка та голосу Миколайчука очікуєш чогось вагомішого, аніж дріб'язкового копання пиром мівіна-попу Jerry Heil чи сотеріологічних моментів з бензином, де ще трохи і він дійде до лементу Аноні у треці "Christian Prayers" з альбому Hercules And Love Affair "In Amber" (2022). Усі ці його чехівські заповіти про витискання з себе раба краплинками більше нагадують кумедні лекції кінокритика Тарасенка про Сковороду у Львівському муніципальному мистецькому центрі.

Запізнілий діс на Аліну Паш мав у нього вискочити ще два роки тому після її EP "Amerikraine Dream" (2020). Чи після Бурштинових копів (2021), бо акторка вона так собі, хіба що коли мовчить, то у ній щось мона там розгледіти (хоча вона думає, що є реінкарнацією Марічки з фільму Тіні забутих предків). І діс цей, до речі, достатньо дивний, тому що пісенна лексика про війну у Паліндрома та Паш майже однакова й обмежена. "Моє серце нагадує велику гематому" у Паліндрома та "Душа плаче кров'ю" у новому треці Паш.

Цей діс його ще й достатньо з колодою в оці, оскільки його барліг у Львівському муніципальному мистецький центрі, яким керує його друга половинка, це ще та контора. Там і убогий примітивіст Чичкан, і уникання до 24 лютого згадок про війну саме з Росією, і анонімні праворадикали, які 13 лютого зірвали там веселковий прапор.

За цей час Львівський муніципальний мистецький центр вже встиг, звісно, трохи собі перевзутися, але деякі представниці Самопомочі Садового й досі точать на його керівницю свої зуби. Так що знову, можливо, Паліндрому доведеться перебиратися на Патона зі затишного центру.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.