Зміст статті

17 травня 2022олександр ковальчук

Тарасенко та неуки

Муніципальна лекція місцевого кінокритика Тарасенка про феномен Григорія Сковороди.

Авторська лекція Станіслава Тарасенка "Як (не) розуміти Сковороду" у Львівському муніципальному мистецькому центрі.

Проповідь Григорія Сковороди поколінню сніжинок можна вважати особливим різновидом збочення. Юрій Шевельов у праці "Пролеґомени до вивчення мови та стилю Г. Сковороди" відверто іронізує з цієї причинки: "Сам Сковорода мало чим може допомогти в цій справі. Авдиторія, до якої він звертався, добре зналася на цих матеріях і могла відразу вловити цитати, як також і алюзії на цитати та асоціяції, що їх вони викликали. Він не передбачав в майбутньому поколінь цілковито секуляризованих неуків".

Але Господь заповідає сіяти і в терня, і в кам'янистий ґрунт (не варто лише розсипати перла перед свинями та давати святого псам), тому що у Нього навіть каміння може заговорити, а Савло враз може перетворитися на апостола Павла.

Війна надолужує розуміння старозавітних історій, а 300-літній ювілей з нагоди дня народження Сковороди вкотре спонукає до хоч якогось росту цікавості до біблійної абракадабри. І немає у тому нічого дивно у ці непевні часи, оскільки "де збільшився гріх, там зарясніла благодать" (Рим. 5,20), а "де труп, там зберуться й орли" (Лк. 17,37).

Звісно, що у часи секуляризованих неуків біблійний світ Сковороди зменшився до титла, голих визначень, архаїчних, музейних експонатів (типу, слова "епатаж"). Поміж величних руїн минулого, як на картинках Толкіна, вони змушені щенятами збирати крихти зі столу та злизувати наночастинки Благодаті, як у Молодому Папі. І це навіть не так обмацування слона сліпими, як кубриківське стрибання мавп перед монолітом. В українській версії, до речі, цей епізод, можна побачити у петеушному кіно Плем'я (2014) Мирослава Слабошпицького.

Є щось у тому, звісно, від карго культу чи розмов про майже втрачені істини. Тамара Гундорова десь нещодавно говорила про неможливість інтерпретації чогось подібного через брак необхідних знань. Але тут дещо інакший випадок, хоча детальніше про нинішній феномен зустрічі секулярних сніжинок та немовлят у вірі можна прочитати у статті Ватиканська блудниця.

Лекція львівського кінокритика Станіслава Тарасенка "Як (не) розуміти Сковороду" у Львівському муніципальному мистецькому центрі нагадує новий виток еволюції у спробах нинішнього покоління хоч якось увійти в чертоги релігійного. Він вже не графоман Володимир Бєглов, і тому зрікається хіпстерського цирку з веганством, татухами та смузі. І вже навіть не дрібний письменник-мораліст початку 21 століття Остап Дроздов (тут і тут).

Але сама лекція відбувається у Львівському муніципальному мистецькому центрі, який до 24 лютого уникав згадок про війну саме з Росією та привозив убогого примітивіста Чичкана. Це особлива комедія спостерігати за їхнім перевзуванням у польоті. Вони наче потрапили у потойбіччя, таке собі чистилище, а тому змушені якось пристосовуватися до нових обставин (звикати до нової реальності), оскільки рипатися у старі сфери не на часі та небезпечно для життя.

З цих лівих горизонтів походять й деякі прокламації кінокритика Тарасенка про російську мову та місцевих ультранаціоналістів, хоча саме для нього так надзвичайно вчасно з'явився серіал Slow Horses.

Раніше під час проповіді своїх уявлень про Сковороду він ще якось намагався підмахувати туди свою ідеольогію (наче цього ніхто не помічає), але нині вже майже такого не робить. Майже тому, що попри розуміння усіх гріхів хіпстеризму, він ще намагається втиснути Сковороду у шати блаженного космополітизму на противагу затурканому націоналізмові. Але приналежність до горного світу та тутешній космополітизм – це абсолютно різні речі, тим більше в умовах України та колоніальної політики збоку.

У лекції неофіта Тарасенка навіть не оглашенним сніжинкам у муніципальному центрі варто виокремлювати лише деякі речі. У нього немає згадки про Леоніда Ушкалова (традиція дослідження творчості Сковороди), а також відсутня пам'ятка про Александрійську богословську школу алегоричного тлумачення Біблії (ключ до розуміння Сковороди). Ці речі значно б полегшили йому життя та допомогли уникати певних пасток (в Євангеліях чимало таких капканів для фанатичної одновимірності) у його роздумах.

Так історію про вигнання бариг з Храму Антіохійська школа богослів'я розуміє буквально (це її принципи), але Александрійська школа у цьому моменті зважає на Євангеліє від Матвія 12, 18-20 "Ото Мій Отрок, що Я вибрав Його, Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу Свого Духа в Нього, і Він суд проголосить поганам. Він не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде ніхто Його голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги", і тому тяжіє вже до чогось алегоричного.

Хохма ж у тому, що Тарасенко, який начебто топить за Александрію (бо його улюблений Сковорода є її прихильником), для зручності своєї панківської візії у житті Сковороди пристає на бік Антіохії. Тому під час його спроб притягнути Сковороду у панківський табір нонконформізму також варто зважати на певні нюанси, тому що й панк буває різний: є поппанк, а може бути й львівська група Бетон.

Біля панк-революціонера Сковороди він постійно згадує про Sex Pistols, хоча, можливо, краще було згадати про The Residents, Talking Heads, Ніка Кейва чи Мертвого Півня з їхнім бароковим бурлеском. І тут, щоб не вставати двічі, кінокритику Тарасенку можна передати маленький привіт від Майстра Екгарта у виконанні колективу з Сан-Франциско Near The Parenthesis на альбомі "Of Soft Construction" (2007).

Про щось подібне і його модний мемчик про протиставлення Христа та Церкви, як чогось живого та допотопного. Схоже, що він дещо не розуміє євангельський матеріал, а також й дещо самітника та вигнанця Сковороду попри все фарисейство його супротивників. І мова тут не про можливість індивідуального спасіння поза Церквою.

Тарасенко хоче актуального Сковороду. Хоче якесь сучасне трактування його творчості без академічної сухості. Хоче славнозвісний ключик до меду. "Він медом зі скелі його годував" (5 М. 32, 13), "Яке то солодке слово Твоє для мого піднебіння, солодше від меду моїм устам" (Пс. 118, 103), "І пішов я до Ангола та й промовив йому, щоб дав мені книжку. А він мені каже: "Візьми і з'їж її! Гіркість учинить вона для твого живота, та в устах твоїх буде солодка, як мед" (Об.10,9). Хоче вирушити на пошуки джерела води живої, щоб воно било фонтаном, а не так, як у Молодому Папі, ледь стікало конденсатом під пильним наглядом варти.

Але кінокритик Тарасенко, цей місцевий послідовник отця Олександра Меня, щось собі трохи лукавить, оскільки без загадкових згадок про герменевтику, екзегетику та методологію йому вже давно вказують на цей шлях Варіанти.

Тут і радянський байопік про Сковороду, і радянський байопік про Шевченка, і радянський байопік про Франка, і радянський байопік про Лесю Українку та мультик про її "Лісову пісню". Тут і документал про Зарваницю, як місцевий приклад Пухнастого Ісуса. Тут і подорож непорочної діви Дзвінки Матіяш. Тут і історія про феміністичний макгафін львівського поета Сливинського.

Саме цим він може нині перемагати, якщо невільно йому нині говорити про богословські приколи у Сталкері (1979) Тарковського чи про те, чому іронічний абсурд у Достоєвського найкраще відчитують чехи, наприклад, Петр Зеленка у фільмі Karamazovi (2008). Це ж його кінематографічна парафія, де безплідність буквалізму у Біблії найкраще нині розглядати на прикладі стрічки Рідлі Скотта Exodus: Gods and Kings (2014).

Традиція Сковороди зберігається попри все. І все більше стає актуальною нині за Папи Франциска. Сковороду простими словами дає Паоло Соррентіно у серіалах The Young Pope та The New Pope (але секулярна кінокритика цього не бачить впритул), а також Даррен Аранофскі у фільмі mother! (2017). Його Ноя також варто згадати. Навіть Пол Верговен тут зі своєю Спокусою (2021). А ще радянський агент Петров-Домонтович (стара радянська школа ще розумілася на Сковороді, тому що знала систему катехизми зсередини). Чи отець Олег Ведмеденко з Луцька.

Усього цього довкола є вдосталь. Лише варто це побачити. І не брати приклад з одного напівбожевільного персонажа, який апостолів вважає гопниками. Навколо для кінокритика Тарасенка цілий простір кінематографічної благодаті для роздумів над творчістю Сковороди та його Ісусом.

Добре, що він не робить зі Сковороди субтильного субчика як Ернест Ренан, який таким науявляв Христа. І не згадує про монобровного аутиста Ісуса у Паоло Пазоліні в Il vangelo secondo Matteo (1964). Хоча у його пролетарській євангелії Teorema (1968) сам Теренс Стемп грає таємничого гостя, бісексуального альфа-самця, який переспить зі всією буржуазною сім'єю заради того, щоб вони днесь прозріли всю марноту свого споживацького життя та голими бігали у пустелі. Сільвана Мангано там просто неймовірно божественна.

Добре, що Тарасенко ще не зробив зі Сковороди одомашненого невротика а-ля Ісус у скорцезівському фільмі The Last Temptation of Christ (1988). І ще не дійшов до фільму Mary Magdalene (2018) Гарта Девіса, де Христос у виконанні Хоакіна Фенікса так класно посміхається, але все інше просто маячня. Сам фільм, до речі, цікавий лише суголосною тріадою образів Фенікса у You Were Never Really Here (2017) Лінн Ремсі та Joker (2019) Тодда Філліпса.

Далі у Львівському муніципальному мистецькому центрі кінокритик Тарасенко розповідатиме секулярним сніжинкам про містику Сковороди, і це буде ще веселіша історія.

А тут для нього лунатиме дорогоцінна перлина з Греції (за яку можна віддати усе) і це буде Surra з треком "Alethia" зі збірника "We Made This, Vol. 1" (2010).

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.