Зміст статті

23 лютого 2021олександр ковальчук

Макгафін Сливинського

Феміністична оптика львівського поета Остапа Сливинського в тенетах біблійних небилиць.

Львівський поет Остап Сливинський наосліп блукає на сторінках Біблії в пошуках зручних відповідей про жіночі тіні в патріархальних архетипах.

Львівський поет Остап Сливинський лише розпочинає писати крізь феміністичну оптику свій цикл поезій "Імена" про жінок на маргінесах Біблії, як цю його катавасію можна відразу закінчувати. Він передбачувано блукає наосліп на північ через північний захід. Помітно відразу, що він читає Біблію навскіс (замість уважного аналізу), читає і не розуміє. Як на поетичний змаг це ще нічого, хоча кого нині здивуєш різноманітними варіаціями біблійних персонажів у світовій літературі (той же Юда з дюжиною іпостасей). Але Сливинському цього мало. Він прагне більшого. Він вперто хоче заточити біблійне життя під феміністичну оптику середньостатистичної Зіни з Вондерзіна.

Для цього він чомусь повністю ігнорує історичний момент та вириває фрази з контексту заради потрібного ефекту. Схоже, що він навіть нічого не знає про правила екзегетики, хоча яка там герменевтика (з її школами), якщо він (поет) навіть не зважає на літературні особливості біблійних образів. Схоже, що він навіть не здогадується, що цей біблійний світ має свої закони, мету та конкретного читача (Церкву), а тому, наприклад, навіть приблизно не розуміє для чого до Лота прийшли три ангели в гості.

Наразі поетичний цикл Сливинського більше нагадує сліпе борсання з власними фантомами, аніж реальний фемінізм. Сам щось вигадав (фейк) і сам образився. Він десь чув дзвін, але не знає, де він. Повторює помилку Мойсея в пустелі Цін, хоча точно має знати, що подібна механічна агресія щодо натхнення (Благодаті) також не працює і в поезії.

Коло цього інфантильного тицяння пальців феміністичної оптики в Христових ранах варто згадати потрійну іронію Юрія Шевельова в праці "Пролеґомени до вивчення мови та стилю Г. Сковороди": "Сам Сковорода мало чим може допомогти в цій справі. Авдиторія, до якої він звертався, добре зналася на цих матеріях і могла відразу вловити цитати, як також і алюзії на цитати та асоціяції, що їх вони викликали. Він не передбачав в майбутньому поколінь цілковито секуляризованих неуків".

Цикл "Імена" від Сливинського – це якраз секуляризоване неуцтво. І се направду цікавий феномен нинішніх часів, де секулярна критика не розуміє біблійної мови серіалу The Young Pope Паоло Соррентіно чи фільму Mother! Даррена Аронофскі. Зате які там брижі у сподніх біля няшної петрушки стрічки The Two Popes Фернанду Мейрелліша, яку згодом закатає в асфальт серіал Messiah та перша серія The New Pope.

Як поет такого рівня може бути настільки сліпим знаряддям кон'юнктури? Він же не капітолійська дівчинка Аманда Ґорман (що це, до речі було: графоманія чи вже соцреалізм?) І не істеричні графомани Бєглов та Дроздов (аж два (1 та 2) епізоди). І не лесбійська графоманка Денисенко. І навіть не мастурбаційна лірика Гаськи Шиян (така самопародійна та школотна) чи квірні великомученики на феміністичному марші у Львові. Він навіть не Річард Докінз зі своїми хохмами для атеїстичних лохів у книзі "The God Delusion". Що це у Сливинського: сивина в голову чи біс в ребро? Чи він вже звар'ював настільки, що не відрізняє милощ від лібідо?

Це все мине, а Поезія – вічна. Ось дерево звелось. О виростання! О спів Орфея! Співу повен слух. І змовкло все та плине крізь мовчання новий початок, знак новий і рух. Це все сливе спливе з плином та кане.

Хоча після його чиновників у відрядженні можна відразу переходити і на реабілітацію Онана (як піонера-візіонера чайлдфрі):

Онан дрочив.

Іще, напевне, дрочить.

Можливо, що дрочитиме повік.

Завжди над ним висітиме оце.

А там, колись, й Шарліз Терон

таки полюбить Сета Роґена лице.

Цікаво, звичайно, він цих двох чиновників у відрядженні з якого серіалу взяв: Miracle Workers чи Good Omens? Good Omens принаймні залишає місце для відвертої (тверезої) раціональності (без жодних ідеологічних вивертів чи упередження). А для подальшого циклу Сливинському варто ще підкинути серіал The Red Tent (2014).

Все це вкотре історія не про світогляд, а про методологію. Хіба перше правило атеїстів, цих коханців Розуму, не заповідає їм мовчати про далекі для них речі? А тому ось так і відразу їм ніхто не відкриватиме всі біблійні подробиці, якщо їх миттю перетворюватимуть на корисливі та ригористичні маніпуляції заради фему чи квіру. Не варто давати святого псам і не треба перла розсипати перед свиньми, оскільки не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам, хоча й щенята їдять крихти, які падають зі столу їхніх панів (оглашенні мають стояти в притворі). І сіяч таки сіє у терня, бо з Саула завтра може вийти апостол Павло.

Сливинському ще варто багато чому вчитися у старших товаришів. Наприклад, у "Лісовій пісні" Лесі Українки, де Мавка – це справжнісінький Ісус. Чи також і в радянських товаришів з їхнім Богобудівництвом у фільмах про Тараса Шевченка та Івана Франка. Чи в стрічки Миколи Мащенка Комісари (1970), де ті відразу живуть на екрані апостолами (там так буяє весь цвіт українського кіно, що з їхніх ликів й справді треба ікони писати).

Львів, власне, ще й не такі пасквілі бачив. І Змову приречених (1950), і Іванну (1961), і Салют, Маріє (1970) про пресвяту радянську богородицю-розвідницю невидимого фронту з елементами революційної містики.

І ще навіть На розі Арбата і вулиці Бубулінас (1972) про кондову радянську пропагандистку, яка під час спогадів про коханця-грека починає витати в християнських символах аж до повного розчинення у них. Це радянська варіація класики Коста-Гавраса Дзета (1969), де під час спільних провокацій поліції та праваків, останні кричать лівакам сакральне "Педерасти Москви" (дивно, що українські праваки не взяли ще це гасло на озброєння під час проросійських провокацій на гей-прайдах в Києві). Разом з іншою класикою – стрічкою San Babila ore 20: un delitto inutile (1976) Карло Лідзані її гомоеротикою праваків на споді – ці два фільми мусять стати безсмертними методичками для нинішніх поколінь українських правих та лівих, настільними стрічками назавжди.

З іншого боку, боку християнського (псевдохристиянського) трешу, Сливинський має остерігатися долі поетки Кіяновської, мандрівниці Дзвінки Матіяш та сентиментального порно про пригоди Богородиці в тилу ворога, стрічки Мати апостолів.

І вже після всього цього можна переходити до Григорія Сковороди та його прихильності до традицій Александрійської богословської школи з її потягом до алегоричного тлумачення Святого Письма. Буквалізм вбиває (див. фільм Рідлі Скотта Exodus: Gods and Kings). Хіба Сливинський не розуміє, що "Оповідь служниці" Маргарет Етвуд саме про це? І тому, якщо щось подібне і станеться у світі, то воно не матиме нічого спільного з християнством. Хіба він не бачить, що омріяна толерантність – це також старозавітний інструментарій примусу (аж до повного кенселу), а не новозавітної любові?

Обабіч Сковороди читати небилиці Сливинського особливо смішно, особливо там, де він говорить про коліна Рахілі. Я, звичайно, перепрошую, прошу пана, а поет Сливинський там свічку біля неї тримав, щоб говорити про дослівне відтворення у серіалі Оповідь служниці?

І тому немає ніякого Бога-монстра Старого Заповіту, Він завжди Той Самий. Є лише доростання людини (її дорослішання) до розуміння Його (як Любові) у своєму історичному контексті. Це одна історія (всієї Біблії). Це одна заповідь. І тому немає ніякої другорядності чи неповноцінності жінки у Біблії. А тому тут питання, власне, не до Сливинського, а до Церкви в кризі (особливо в контексті новин про екскерівника товариства "Діти Христа"), а конкретніше до її пастирів (див. Соррентіно). Бо хіба не поет має розуміти людську історію, усю недосконалість людської істоти, усі її злети та падіння.

А для львівського поета Сливинського тут лунатиме найбільший хіт початку 2021 року від Delvon Lamarr Organ Trio "Careless Whisper" з альбому "I Told You So" (там ще трек "Aces" класно качає). Хоча насправді тут має бути Van Morrison з треком "Before the World Was Made" на альбомі "Too Long in Exile" (1993) з лірикою Вільяма Батлера Єйтса. Але такі вже нині часи.


фото: Фб Остапа Сливинського

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.