Бенедетта

Нова стрічка відчайдушного троля Пола Верговена розставляє свої пастки на сектантське мислення нинішньої візуальної культури.

Попри всю безмежну любов режисера Верговена до мінливої двозначності, лукавства подвійної бухгалтерії та інших двояких фокусів, його новий балаган дещо розчаровує, оскільки історія його Бенедетти абсолютно однозначна. Якщо з персонажем Шерон Стоун у Basic Instinct (1992), де пародії на кліше аж через край, й досі можна довго вагатися, то у фільмі Бенедетта (2021) все зрозуміло відразу, вона – фейк. Православною мовою усі її видіння про кітчевого Ісуса досить чітко описуються словом "прєлєсть".

Для воцерковленого ока тут немає на що особливо дивитися ще й після розмови Ленні Белардо з одним відомим письменником у серіалі Молодий Папа Паоло Соррентіно. Тут лише на секунду можна забігти у сцену мастурбації розп'яттям у фільмі австрійця Ульріха Зайдля Paradies: Glaube (2012), щоб знову повернутися до Соррентіно, який картиною Рене Маґрітта "Віроломство образів" передав привіти фільмам Верговена.

І ось тепер Верговен вирішив відповісти усім знакам Соррентіно на його ж території з цілим жмутом своїх традиційних підступів. А якщо відвернутися ще на секунду, то тут обов'язково варто зазначити, що Верговен з цими своїми талантами міг би стати найкращим новим екранізатором "Лісової пісні" Лесі Українки чи нового байопіка Григорія Сковороди.

Бенедетта розчаровує насамперед тим, що тут зовсім не лишається місця для уяви, а тому цілковито зайвий фінальний спойлер з уламком глечика у стаєнці – це контрольний в голову для особливо тупих після попередньої стрічки Верговена Elle (2016).

Режисер петляє та заплутує алюзіями на свої попередні стрічки про бісексуальних персонажів, особливо у фільмі De vierde man (1983), хоча у його класичній любові до роздвоєного варто згадати і Basic Instinct (1992), і знущальний Showgirls, і хуліганський Starship Troopers (1997). З певного боку у Бенедетті можна згадати ледве не всі його фільми з улюбленими темами: чума і секс у Flesh and Blood (1985) чи реальне vs уявне у Total Recall (1990).

Десь між рядками Бенедетти, схоже, що можна зауважити й шпильку вбік переляканого Голлівуду, оскільки Вірджинія Ефіра вже зовсім нагадує Аманду Кім Кетролл з серіалу Секс і місто, а її вірну Бартоломею замість Дафни Патакії могла б спокійно зіграти Александра Даддаріо, яка своїми великими бубсами у серіалі Справжній детектив так зачарувала президента Обаму.

Стрічку De vierde man тут особливо варто мати на увазі, оскільки, і ножиці, і сцена роздягання Ісуса на хресті, і гомоеротика, і поділ на розумну (писемну) Бенедетту та недалеку Бартоломею саме звідти. А найбільшим даром з того фільму є промова відомого письменника Герарда Рева про католицьку уяву: "Як прогресивна людина може бути католиком? Щоб бути католиком треба мати розвинену уяву. Увесь нинішній прогрес – це продукт уяви. Прогрес – це результат католицької думки". А якщо ще раз на секунду, то просто цікаво, який вплив мала ця пародія Верговена (на нуари та стрічку Омен, зокрема) на фільм Браяна де Пальми Femme Fatale (2002) з його лесбійськими сценами та грою з уявою.

А поблизу Бенедетти ще обов'язково треба згадати польську класику Єжи Кавалеровича Matka Joanna od Aniołów (1960), Вірідіану (1961) Луїса Бунюеля (як одного з предтеч Верговена), абсолютно необов'язкову декамеронеску Джеффа Бейна The Little Hours (2017), а особливо британську класику The Devils (1971) Кена Расселла, де питання сексу в житті богопосвячених осіб розкривається набагато глибше, цікавіше та актуальніше на тлі схожих ілюстрацій чуми й спалення на вогні.

Серіал Молодий Папа (а також його продовження – Новий Папа) та фільм Mother! (2017) Даррена Аронофскі стали прикладом того феномену, що нинішня секулярна кінокритика зовсім не відчитує їхньої біблійної мови, жодної гри та паралельних місць. А тому якщо відкинути усі фейкові видіння про кітчевого Христа, де лише один крок до монобровного Ісуса в Il vangelo secondo Matteo (1964) Пазоліні (який з огляду на пролетарське євангеліє Teorema (1968) чудово знав з чим має справу), то можна спокійно написати, що пастки у цьому фільмі Верговена розраховані лише на секулярний розум, вірніше, на секулярні упередження сектанського мислення нинішньої візуальної культури. Її мертвонароджений буквалізм щодо Біблії та християнства, зокрема.

Услід за Соррентіно головними темами Бенедетти є не лесбійство поміж черниць, оскільки тут насамперед, як наголошує Молодий Папа, варто ще не забувати про целібат, а відсутність у часи кризи у Церкві адекватного пастирства ("удар пастиря – і розпорошаться вівці" у пророка Захарії 13, 7), браку духовного досвіду та конкретно Благодаті. Навіть в абатиси Шарлотти Ремплінґ чомусь не доходять руки до Бенедетти, хоча там все зрозуміло моментально з моменту пташечки діви Марії в око упередженої секулярної оптики.

Попри весь свій показний атеїзм Верговен все ж чудово знається та грається з біблійною символікою, а тому Бенедетта так вперто називає себе не нареченою Христовою, а дружиною (бо дружина Христа – це Церква). Саме тому досвідчене око спокійно може відмахуватися від його пасток, наче від мух, сміятися з них. Від тих слідів маніхейства у фразах "тіло – найбільший ворог", вистав про Успіння Богородиці, злого голосу Ісуса в устах Бенедетти чи поцілунків з Ним (привіт святій Терезі Авільській з точки зору оглашенних), її слів про власне вознесіння, зраду та вічне пекельне полум'я.

У цьому вертепі про вічну історію балансу між розумом та емоціями, де хтось біленький любиться з кимось чорненьким, Верговен чудово б зійшовся з українським бароко. А тому попри весь стьоб над феміністками тим дівочим пердінням в кльозеті чи глум над агресивними профанами, нова Бенедетта Верговена таки стрічка про нинішній балаган у Церкві, де все ще лишається коло обраних боговидців (як абатиса відшиває недалекого священника з його фразою "страждання – єдиний шлях пізнати Христа").

Навіть там, де Бенедетта впритул підходить зі своїм маковим соком до Відьми (2015) Роберта Еґґерса, мова більше про алегоричні речі (аніж про конкретне пробудження сексуальності), про розум Христів, бо "сам сатана прикидається ангелом світу" (2 Кор, 11, 14). Тому що без нього це безплідне ділдо у бухгалтерській книзі (мамона як потенційний мотив маніпуляцій та вистав Бенедетти) вже є першою ознакою тоталітаризму, а це ще одна улюблена тема режисера Верговена (див. RoboCop та Starship Troopers).