Зміст статті

29 квітня 2022олександр ковальчук

Ватиканська блудниця

Пасхальна пацифікація Папи Франциска підсумовує величезну кризу у земній Церкві.

Війна в Україні повертає біблійні історії у життя Церкви на 13 стації Хресної дороги у Римі.

З біблійних обріїв гріхопадіння Папи Франциска біля пасхального дерева знання добра та зла не здається чимось новим чи остаточним. Те, що до цього часу вважали далеким, незрозумілим та забутим (біблійні історії та персонажі), нині знову повертається у життя земної Церкви.

Римський цирк

Пасхальне примирення символічних Ірини та Альбіни у Римі лише увиразнює величезну кризу у Церкві, а також підштовхує Папу Франциска відійти від розмитого узагальнення "винні всі" та нарешті прийти до конкретики, де винною буде саме Церква, очільники всіх її конфесій.

Саме за часів Папи Франциска остаточно оформився феномен символічного єднання секулярних неуків-сніжинок, які борються за все добре проти всього поганого, і клерикальних немовлят у вірі, які не вміють розрізняти добро й зло. І хіба ж це не та славнозвісна літеплість з книги Об'явлення (3, 14-17) у посланні до Ангела Церкви в Лаодикії: "Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був. А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх вуст. Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребує нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий"?

Папі варто уважніше читати Біблію, тому що у ситуації довкола України він чомусь відціджує комара (расизм), але ковтає цілого верблюда (Путін). А під час хресної дороги у такому пацифікаційному варіанті лише розсипає перла перед свинями та дає святого псам. Старозавітному Лотові наказали вийти зі Содому та Гоморри (навіть вивели за руку), а не примиритися з його мешканцями, яких Ангели вдарили сліпотою.

Але інфантилізація Папи витає у коханих популістичних сферах, і тому він поводиться так, наче все це відбувається не з ним, і не про нього, а про шоу Капхеда. Тому і його напрочуд стерильна акція рекламного примирення має смак формалістичної літеплості, де дві персонажині так дивляться одна на одну в ілюзії любови, наче вони коханки зі Спокуси (2021) Пола Верговена. Фільм цей, до речі, також про відсутність у Церкві навичок розрізнення базових речей та брак досвіду для розуміння нюансів духовного життя. І ділдо з богородичної статуетки там лежить саме у бухгалтерській книзі мамони, оскільки перелюб біблійною мовою – це зрада Бога (душею, спільнотою, Церквою).

фото: shantnews.am

Також у Папи Франциска, як на полум'яного послідовника Ігнатія Лойоли, достатньо куца фантазія. Необов'язково бути прихильником Александрійської школи богослів'я, щоб зрозуміти те, що Антихрист – це більше про стан занепаду у Церкві, а не про щось міфічне, рогате та хвостате. Що Вавилонська блудниця – це нинішній, кризовий стан усієї Церкви (католиків, православних, протестантів), а не щось там зі зовнішнього світу, бо чого б так мав дивуватися чомусь чужому Іван Богослов на Патмосі.

Історія знову повторюється. Євреї також очікували на зовсім іншого Месію, а не на Того, Хто прийшов з Назарету. І десь вже поволі слід відходити від того розслабленого настрою, що Біблія – це повість минулих літ, і повертати її актуальне, дієве та практичне значення у ці апокаліптичні часи.

Російська Православна Церква

Можливо саме тому так помиляється зі своєю місією примирення Папа Франциск, що не знає ні Писання, ані Божої сили. РПЦ нині – чистий Содом та Гоморра. Біблія насамперед є книгою про життя та досвід Церкви, і десь там, згодом, колись либонь можливо й трохи про геїв. Історія Содому та Гоморри – це розповідь про спільноту, яка не дає доброго плоду (хоча до неї прийшли три янголи в гості). Це не лише спроба зґвалтувати Благодать, а відверте ґвалтування Благодаті.

Нинішня діяльність РПЦ є відверто антихристиянською, оскільки після того, що сталося в Бучі та Маріуполі, вона вже давно мала бути у волосяниці та в попелі. Це найбільш грубий прояв того, що називають Антихристом. Мавпування Христа. Це не дім молитви, а вертеп розбійників. Гидота спустошення. Це притча про злочинних винарів, яких пан виноградника вигубить за вбивство сина та віддасть виноградника іншим. Це оселя демонів, а тому "вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його" (Об.18, 2-5). Така спільнота має зникнути.

І якщо Папа вже втомився від щоденного читання Біблії, то весь процес трансформації Содому та Гоморри він може побачити у фільмі Даррена Аранофскі mother! (2017). Цікаво, звичайно, але як так сталося, що деякі режисери більше розуміються на біблійних текстах, ніж більшість священників? Але про це згодом.

Содом і Гоморра

Про те, що історія цих двох міст – це не лише історична оповідка про допотопних персонажів з мізогінним підтекстом про жінку Лотову, а традиційний для Біблії троп про те, як обрана спільнота (Церква) вкотре зраджує Бога перелюбом з іншими богами чи бичками, Папі Франциску можна залюбки розказати на пальцях.

Варто лише сподіватися, що він розуміє те, як функціонують біблійні тексти та що там є найголовнішим ключем для розуміння, наприклад, у цитатних перегуках книг пророків та послань апостолів, які й пояснюють всі нюанси історії про Содом та Гоморру.

Епіграфом для подальшого розгортання цієї історії варто поставити пророка Малахію з цитатою: "Бо уста священникові знання стережуть та Закона шукають з уст його, бо він Ангол Господа Саваота" (Мал. 2, 7) та заувагу апостола Павла про немовлят у вірі з Послання до євреїв: "А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло" (Євр. 5, 11-14).

Також ще тут варто лишити слова Мойсея до первосвященника Аарона та його синів у Книзі Левит (10, 9-10): "Вина та п'янкого напою не пий ані ти, ані сини твої з тобою при вході вашім до скинії заповіту, щоб вам не померти. Це вічна настанова для ваших поколінь, і щоб розрізняти між святістю й між не святістю, між нечистим та між чистим", які можна з'єднати з фразою про Вавилонську блудницю в Об'явленні Івана Богослова (Об.17,1-6): "З нею розпусту чинили земні царі, і вином розпусти її впивались мешканці землі... І бачив я жінку, п'яну від крови святих і від крови мучеників Ісусових".

Для того, що у деталях зрозуміти слова про п'янство та перелюб з земними царями в Об'явленні всі охочі можуть звернутися до 23 розділу книги пророка Єзекіїля під назвою "Притча про Оголу та Оголиву", але в контексті Содому та Гоморри ліпше зупинитися на попередньому, 22 розділі з назвою "Єрусалим повний гріхів". Про те, що Єрусалим чи Ізраїль у біблійних та богослужбових текстах є паралельними назвами Церкви вже знають навіть малятка.

І тому особливо цікаво там читати для кращого розуміння Содому, Гоморри та Вавилонської блудниці вірші з 1-го по 16-й, щоб у віршах 21-22 вже натрапити на конкретний содомогоморрний слід: "І позбираю вас, і дмухну на вас огнем Свого гніву, і ви будете розтоплені в середині його. Як розтоплюється срібло в середині горна, так будете розтоплені ви в середині його, і пізнаєте, що Я, Господь, вилив гнів Свій на вас".

Хтось, звісно, запитається, а за що їм, власне, така страшна доля? І відповіддю йому будуть вірші 25-28 з підказкою у підзаголовку "Ізраїль – земля, дощем не политая": "Змова її пророків серед нього, як ревучий лев що здобич шматує: жеруть душу, маєток та багатства забирають, прибільшують удів її в середині її. Священники її ламають Закона Мого, і зневажають Мої святощі, не розрізняють між святим і не святим, і не оголошують різниці між нечистим та чистим, і від субіт Моїх закривають свої очі. І був я зневажений серед них. Князі її в середині її, немов ті вовки, що здобич шматують, щоб розливати кров, щоб губити душі ради користи. А пророки її все замазують болотом, бачать марноту, і чарують собі неправдою, вони кажуть: "Так говорить Господь", а Господь не говорив".

Навіть неозброєним оком тут можна помітити чимало маркерів подальших слідів з Євангелій, послань апостолів та Об'явлення, а тому остаточним пунктом для актуального пояснення історії Содому та Гоморри будуть послання апостолів Павла та Петра. Сліди цієї історії з'являються вже у 1 розділі першого за ліком послання апостола Павла до Римлян (Рим. 1,18-32) з підзаголовком "Гнів Божий на безбожників".

Що ж це за безбожники такі химерні, які "пізнавши Бога, не прославляли його, як Бога" та "Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке"? І що це за "протиприродне єднання" та "розум перевернений"?

Хіба про гомосексуальність саме тут мова: "Через це Бог їх видав на пожадливість ганебну, бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові. А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві"?

Звісно, що ні, а про щось значно гірше у Церкві. І тому ось так апостол Петро продовжує цю тему у своєму другому соборному посланні (2 Петр. 2, 6-8) зі заголовком "Неправдиві пророки та вчителі": "І міста Содом і Гоморру спопелив, засудивши на знищення, і дав приклада для майбутніх безбожників, а врятував праведного Лота, змученого поводженням розпусних людей, бо цей праведник, живши між ними, день у день мучив свою праведну душу, бачачи й чуючи вчинки безбожні".

Розум перевернений та протиприродне єднання і є тими антихристиянськими проявами зради Бога у Церкві (виявом Антихриста), зокрема, і в нинішніх діях Російської Православної Церкви, яка замість проповіді любові благословляє війну та замість миру дарує ікони вбивцям. Чи пропонує посеред пекла рекламне примирення з нагоди ювілейної дати, як Ватикан.

Віночком цієї історії стане дружина Лотова, оскільки саме про неї чомусь заповідає пам'ятати Христос у часи кінця світу (Лк. 17, 32). Про який такий соляний стовп це мова? Чи не про Христову часом дружину – Церкву? І знову друге послання апостола Петра зі заголовком "Неправдиві пророки та вчителі" (2 Петр. 2, 20-21): "Бо коли хто втече від нечистості світу через пізнання Господа й Спасителя Ісуса Христа, а потому знов заплутуються ними та перемагаються, то останнє буває для них гірше першого. Бо краще було б не пізнати їм дороги праведности, аніж, пізнавши вернутись назад від переданої їм святої заповіді".

Дружина Лотова просто відвернулася в інший бік від виконання волі Божої, як, до речі, і пророк Йона, про якого Ісус каже наступне: "Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони" (Мт. 12, 38-42). Йона (ім'я, до речі, перекладається як голуб) мав іти проповідувати у Ніневію, але замість цього втік у протилежний бік, і так став причиною великою бурі, а також й зустрічі з великою рибою. Він ще потім плакав так під рициновим кущем через покаяння ніневітян, як нині деякі конфесії нарікають на безбожний світ кешу та порнографії, замість того, щоб нарешті розібратися у собі.

Кіно та Папа

Якщо хтось таки шукає ознаки часу, то їх у навколишній культурі за роки правління Папи Франциска більш ніж достатньо. Якось так сталося, що деякі кінорежисери краще розуміються на біблійній мові, ніж більшість священників. Тут знову, наприклад, можна згадати після стрічки mother! Даррена Аранофскі з його кабалістичним фільмом Пі (1998) та байопіком про Ноя (2014), де можна побачити тфілін зі зміїної шкіри на руці головного героя.

А з Папою Франциском світовий кінематограф має достатньо неоднозначні стосунки. Тут, звичайно, варто писати про стрічку Фернанду Мейрелліша The Two Popes (2019), але треба, однак, обов'язково згадати, що виконавець ролі Папи, актор Джонатан Прайс, перед тим грав майже ідентичного релігійного персонажа у серіалі Game of Thrones – Верховного Горобця.

Образ Верховного Горобця з його коронною фразою "Статеве життя не потребує бажання збоку жінки, а лише терпіння", як й імідж Папи, створений з босоногих алюзій на святого Франциска Ассізького, який розмовляв з птахами (у Спокусі Верговена також є натяк на нього). І в Грі престолів, і у Двох Папах зустріч з Джонатаном Прайсом відбувається у вузьких бідняцьких кварталах.

І це ще те єзуїтство з боку Мейрелліша з огляду на його достатньо наївне кіно для сніжинок та немовляток про любов Папи до орегано. Згодом цей заквітчаний наїв Двох Пап закатає в асфальт нетфліківський серіал Messiah, а вже остаточно його доб'є перша серія серіалу The New Pope своєю пародією на босяка-популіста Франциска II, який там відразу нагло помре від серцевого нападу (скажімо так). 

Саме серіали Паоло Соррентіно The Young Pope та The New Pope найкраще ілюструють нинішню кризу віри у Церкві. Цікаво, що ні секулярна кінокритика сніжинок, ні клерикальні немовлята у вірі взагалі не зчитують біблійної мови цих серіалів. Вони лише ковзають поверхнею, і зовсім не розуміють ні внутрішніх механізмів та процесів у цих серіалах, ані алюзій чи цитат. Навіть нерозумно називають Ленні Беллардо Антихристом під час того, як він делікатно навертає до преображення заблуканих овечок зі свого папського оточення.

Політкоректні сніжинки навіть не знають, супроти чого вони повстають (старі атеїсти хоча б знати систему зсередини), а тому їх так легко розводить, наче лохів, Річард Докінз своєю кумедною книгою "Ілюзія Бога".

Серіали Соррентіно діагностують у нинішньої Церкви: кволе духовне життя, низьку якість богословської освіти, відсутність дисципліни, короткозоре фарисейство, брак харизматичних керівників й адекватних духовних наставників у дусі "Уражу пастиря, і розпорошаться вівці" (Мр. 14, 27), і, звісно, що педофілію, бо "через беззаконня багатьох любов охолола" (Мт. 27, 12).

Саме у Молодому Папі можна побачити найкращу метафору нинішнього стану Церкви у духовній пустелі під час візиту Ленні до Африки. Замість повноводного джерела води живої (див. Євангеліє від Івана 4, 14 "А хто питиме воду, що Я йому дав, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дав, стане  в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне" та 7, 37-39 "Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього") глядач бачить лише хитромудру конструкцію видобування води методом конденсату.

Яку ще й охороняють зі зброєю (див. Євангеліє від Луки 11, 52 "Горе вам, законникам, бо взяли ви ключа розуміння: самі не увійшли, і тим, хто хотів увійти, боронили"). А люди вночі, наче злодії, злизують ту дещицю конденсату, ту дрібку святої води, хоча вони ж начебто овечки дому Ізраїлевого, а не якісь там хананеянки, які змушені їсти крихти зі столу панів. Щось забилося джерело води живої, і навіть Ангел Господній більше не сходить інколи до тієї Віфезди, яка перекладається як дім милосердя.

Днесь в Україні

Якщо забути про Папу та РПЦ, і озирнутися довкола в Україні, то місцеві Церкви також не така й вже оаза духовного життя. І навіть свята Галичина нічим не відрізняється від усього церковного світу, скрізь одне й теж – "дивляться, але не бачать, слухають, але не розуміють" (Мт. 13, 10-17).Тому й доводиться читати під час війни читати розгублені інтерв'ю святих отців, яким все доводиться розжовувати, наче дітям малим у садочку.

Деякі моменти інтерв'ю очільника ПЦУ, Митрополита Епіфанія на Лівому березі просто дивують глибиною деградації церковного життя, особливо там, де про випробування та Бога й війну. Журналістка Кошкіна ще та, звісно, релігієзнавиця, майже всі її інтерв'ю з духовними особами закінчуються подібним трешом, але якщо паства задає пастиреві примітивні запитання, то хто в цьому винен?

Пастирі мають бути розумнішими за паству з огляду на практичний досвід духовного життя, але якщо досвіду катма, то вони просто зливаються одне з одним у плінтусному екстазі блаженного невідання. Тут можна згадати, звичайно, безбожні роки радянського атеїзму, нищення та переслідування, але що можна нині назвати Святим Переданням (живий досвід Церкви) за останні тридцять років? Брошурки почаївських старців з неодмінним воскресінням Святої Русі у далекому майбутньому після остаточної перемоги над нечестивими народами? Що це покоління вірян передає поколінню наступному?

У блаженних чертогах начебто прогресивної УГКЦ успішно триває брєжнєвський застій. Можна, звісно, вкотре вихвалятися званням наймолодшого єпископа у світі, який постить в інстаграмі стоп'ятсот фоток щодня, але коли справа доходить до чогось серйозного, то Греко-Католицька Церква відразу вмиває руки та заявляє, що її богомдане керівництво немає жодного впливу на парафіяльних священників, як це й сталося під час знищення фресок Модеста Сосенка у Славському чи під час встановлення каплички у заповіднику "Стільське городище".

Один напівбожевільний персонаж й далі продовжує вважати, що апостоли були гопниками, а Бог приходить після наркоти. Цікаво, а це, як і його нові заяви про злого Ісуса, вже є офіційною доктриною УГКЦ чи ще ні? Ще у 2019 році в місцевої філії The Village був матеріал "Це віруючі міленіали" про юних юдеїв, мусульман, протестантів, греко-католиків та православних, де щось більш-менш адекватне можна було почути хіба що від мусульманина, бо у всіх інших випадках просто соромно читати мислі цих сніжинок-немовлят, тих сліпих проводирів для сліпих.

Особливим прикладом занепаду у Львові є сайт Львівської міської ради з патетичною назвою Духовна велич Львова та примітивним наповненням всередині. Там навіть можна застати інтерв'ю колишнього радника міського голови Львова Садового та колишнього нардепа Самопомочі Олега Березюка, який заявляє, що протести проти допотопного пам'ятника малому Моцартові – це заперечення реальності. І якщо продовжувати цю апокаліптичну клініку десь далі, то той, хто не голосує за Садового – це богохульник та єретик, а тому підлягає обов'язковій анафемі.

В Україні та й Галичині, зокрема, процвітають усі проблеми Церкви з серіалів Соррентіно. Але найбільшою проблемою садукеїв з Львівщини є низька якість богословської освіти з якої й виникає, наприклад, жахлива шкільна програма з Християнської етики, і особливо рівень її викладання (окрім деяких випадків).

А ці жалюгідні спроби наздогнати навколишній світ у його сленгових приколах школоти, а дитсадкове загравання з масовою культурою (вони ж навіть не Іван Павло III з Нового Папи), а інстаграмна мімікрія косметичних змін без внутрішнього преображення? 

Одне потрібне, й інше, але ж "Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства та кривди. Фарисею сліпий – очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні" (Мт. 23, 23-25). Вони ж навіть не Ленні Беллардо, щоб одночасно бути зіркою Інстаграму та харизматичним проповідником. Звідси всі ці документали про Зарваницю, падре Серж чи кумедні відосіки з серії малятам про звірят на каналі "Християнин чи бандит?"

Усе це, звісно, лише проміжні форми на етапі дитячої хвороби лівизни, оскільки святий останок завжди залишається в середині Церкви (Об. 12, 17), але загальна тенденція цієї вінчально-поховальної кооперативи однозначно сумна. І це лише те, що на поверхні, дрібне та дріб'язкове. Через вибраних ці дні летаргічного смутку мають скоротитися, і, можливо, тому ніхто не знає ні дня, ні години, що це залежить від усіх причетних чи, зрештою, від усіх мешканців Землі, бо "де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, то Я серед них" (Мт. 18, 20).

А після такого бедламу у святих стінах ватиканський посол Андрій Юраш мав би вже якось подарувати Папі Франциску твори Григорія Сковороди для гімнастики розуму, особливо з нагоди його 300-літнього ювілею. Чи, наприклад, "Лісову пісню" Лесі Українки. Сковорода, звісно, ще той феномен. Чоловік помер 300 років тому, але ніхто майже не знає, як до нього підступитися. Як стібеться Юрій Шевельов в праці "Пролеґомени до вивчення мови та стилю Г. Сковороди": "Сам Сковорода мало чим може допомогти в цій справі. Авдиторія, до якої він звертався, добре зналася на цих матеріях і могла відразу вловити цитати, як також і алюзії на цитати та асоціяції, що їх вони викликали. Він не передбачав в майбутньому поколінь цілковито секуляризованих неуків".

Радянський шпигун Домонтович лежить десь у Москві. Літературознавець Леонід Ушкалов помер, а священника Олега Ведмеденка збила автівка. І тепер можна ще 300 років блукати у пустелі до нового об'явлення. Час ще є. Тим більше, що одна поштова скринька якось об'явила Діпперу Пайнзу, що кінець світу відбудеться у 3012 році. А тому все, що можна запропонувати читачам, це лише комедійний горор про Ярослава Галана.

І поки львівський репер Badbok приховує від усього світу свій новий r'n'b суперхіт "Портвейн", то для Папи Франциска лунає хіт The Weeknd "Reminder".

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.