Гопники з УКУ

Гопники з УКУ

олександр ковальчук,  12 квітня 2017

Оглашенні гопники від УКУ носяться у повітрі з маячнею, наче ті хмарки небесні.

УКУ вже раз серйозно лажанувся десять років тому. Згодом, звичайно, Ґудзяк та Маринович це усвідомили, але чомусь не повідомили малих своїх. Спробували навіть надолужити втрачене кількістю інституцій в стінах УКУ (школою журналістики, зокрема), але й досі ця кількість, цей легіон агресивних хіпстерів ніяк не може переплюнути одну людину.

У повільно наростаючому протистоянні секуляристів з клерикалами Варіанти несподівано розглядають два випадки, де клерикальні (?) хіпстери-невігласи намагаються так сподобатися своїм неофітським ентузіазмом друзям-секуляристам.

Немовлятка у Христі (як каже апостол Павло у Першому посланні до Коринтян 3, 1-3 та у Посланні до Євреїв 5, 12-14) намагаються лупати скалу Віри іграшковими молоточками з пластмаси і тут, напевне, широким масам варто повідомити, що саме за це Мойсей побачив Землю Обітованну лише з гори Аварім (Повторення Закону 32, 48-52), а не увійшов до неї. І все тому, що двічі вдарив скелю своїм жезлом у пустелі Цін (Числа 20, 1-13).

Схоже, що лише історики майбутнього детальніше дослідять цей соціокультурний феномен пост-євромайданної молоді, яка так вперто дискредитує власними руками задекларовані нею ж цінності, бо крім політики тут ще чимало чого можна згадати про блогерство, музику, кіно, літературу чи навіть фемінізм.

Буремний час особливо сприятливий для піднесення поміж юрбою різноманітних шахраїв, кар'єристів та графоманів. Падіння рівня освіти, модна пост-правда, фейсбучний феномен моментального розганяння всенародних хвиль обурення (і ці люди ще нарікали на контингент зомбі-ящиків) і десь тут вже стає зрозуміло чому це покоління так просить дати йому гавелівських п'ять років.

Роки минають, апеляції до професійності конають поміж аматорством, провінційністю та маразмом, у самопроголошених адептів критичного Розуму нікуди не зникає звичка говорити про малозрозумілі для себе речі, і тут, власне хіпстерам варто було б повчитися у гопоти фільтрувати свій базар. Мудрі люди дають українським хіпстерам п'ять років на прозріння, але автор цих рядків взагалі чомусь не вірить у таке диво.

Закономірно, що саме Церква стала занадто зручною мішенню у цьому мімішному світі, і вона ще першою й вигрібатиме (Перше послання Петра 4, 17-18) за свою літеплість (Об'явлення 3, 14-22), але про це більше писатиметься у рецензії на Молодого Папу.

І тому з поміж нещодавніх цікавинок навколоцерковної тематики в українській культурі варто згадати про графоманію Богдана Логвиненка "Saint Porno", де тупе, примітивне та агресивне чмо чомусь вважає себе прогресивним цабе і тому повстає супроти Бога, хоча просто б могло не дискредитувати так порнографію та нонконформізм. Також тут варто нагадати про роман-вибух Остапа Дроздова з його пафосною графоманією псевдо-ніцшеанського онанізму.

З іншого, клерикального боку, обов'язково варто вказати перстом на богохульний (у своїй бездарності) сайт Львівської міської ради Духовна велич Львова, що став яскравою ілюстрацією слідів занепаду у Церкві та профанації, завдяки примітивності деяких парафіян, самого християнства. Побожне просторікування мімімі-покоління постійно балансує на межі з юродством (в найгіршому значенні цього святого слова) і тому у них навіть є рубрика "На каву з Богом".

Але чому тоді немає рубрики "На піцу з Бородицею"? Тобто працівниці цього сайту навіть не помічають у кавусі галицьких (чи столичних) сексуальних підтекстів. Не схоже, що саме так вони намагаються преобразити Ерос. Принаймні, на їхніх фото такі натяки важко простежити (зате там є інакші). Хоча, якщо їм вже так хочеться виокремити цей сопричасний момент, то ідеальна назва цієї рубрики – "На вино з Богом".

Ось у цьому контексті й крутяться двоє оглашенних невігласів, які так наближені до УКУ: один безпосередньо, а інший – більш платонічно. В обох відсутнє розуміння базових речей, тобто навіть Катехізису, й тому їхню маячню можна легко поставити поруч з відомим Романом Бебиком, а їх назвати псевдо-духовними бебиками, гопниками з УКУ, які профанують духовні пошуки, християнство чи УГКЦ, зокрема.

Ці двоє, усі такі прогресивні та просунуті, нібито протистоять проявам засліпленості та обмеженості у християнстві, але насправді самі є прикладами немовляток у Христі, які нічим особливим не відрізняються від тих упосліджених, кого вони переслідують своїми ліберальними цінностями. Обоє стали адептами агресивного фанатизму та несусвітніх забобонів, бо чомусь ніяк не збагнуть елементарних основ віри, не розуміють Нового Заповіту і не знають усього багатства та глибини Передання.

Дивляться, але не бачать, слухають, але не розуміють (Матвія 13, 10-17), зате полюбляють про це потриндіти (Перше послання до Тимофія 1, 6-7) і немає кому напоумити та скерувати цих сліпих поводатирів для сліпих. От тому Ленні Белардо й вилазить на початку Молодого Папи з-під піраміди солодкавих (рекламних) немовляток.

Тобто мова йде про таких собі галицьких персонажів, як колишній студент УКУ Андрій Андрушків та теперішній журналіст (наближений до УКУ) Володимир Бєглов. У подальшому, для зручності вони будуть промарковані, відповідно: А. та Б.

З А. читачі Варіантів раніше перетиналися у статті про графоманську збірку Б. і це мова про інфантильне вимахування феєричним ідіотизмом від недовченого магістра з УКУ – євангелія для гопників. Побожний кар'єризм цього персонажа, до речі, цілковито суголосний з рекламною побожністю секти Садового.



На цьому відео хіпстерок розповідає про якесь євангеліє для гопників, хоча це насправді євангеліє для хіпстерів, яке поширюється лише поміж хіпстерів, оскільки гопники навіть не здогадуються про існування А. у природі. І це ще той епік-фейл, бо шансонними масштабами цього хлопчика вже давно переплюнув Володимир Мунтян та його Духовний центр "Відродження".

Жарти у цього магістра богослів'я тупенькі, панчлайни – передбачувані, сленгові понти – допотопні (він ще б олбанську мову почав юзати чи абракадабру з аськи), ніякої фантазії і лише тупі наїзди на Іонна Дамаскіна. Харизми у нього, як кіт наплакав (у Мунтяна хоч заточка правильна для проповіді гопникам), і тому, якщо TEDxKyiv такий послідовний у розповсюдженні подібної маячні, то вже просто мусить запросити на наступну лекцію Валерія Бебика чи Юрія Канигіна.

І найцікавіше, з якого такого переляку він називає капернаумських рибалок гопниками?

У А. цілковите нерозуміння не тільки релігійного контексту, але й поп-культурного (якщо вже згадувати про гопників, то їм якраз й добре у теперішній Церкві). Саме тому цей горе-реформатор, прикриваючись абревіатурами УКУ та УГКЦ, сповідує лише якісь косметичні зміни, бо скільки завгодно можна називати біблійних персонажів фріками, крутеликами чи кентами, але це ніколи не вийде за межі пародійності друзяки-Христа з Догми Кевіна Сміта. І навіть тут А. вкотре обскакав Курт з серіалу Horace and Pete (наприклад, в авторській інтерпретації історії про Содом та Гоморру). А. завжди був відомим у Львові епігоном з їхнім механічним копіюванням форми, але без розуміння змісту.

Він навіть добре матчасті Євангелії не знає, бо тоді б міг назвати гопником саме Ісуса, а не капернаумських рибалок. Христос постійно тролить книжників та фарисеїв. Ганяє торговців у храмі (перевертає столи грошомінам та ослони продавцям голубів, що той неадекват Парасюк). Він принижує хананеянку (Матвія 15, 21-28) словами "не годиться взяти хліб у дітей і кинути щенятам" (бо ж він посланий лише до овечок дому Ізраїлевого) і хіба це не сегрегація, хіба це не расизм. Де ж тут сповідування ліберальних цінностей? Він проклинає фігове дерево (Марка 11, 12-14) і куди тут дивляться еко-захисники та увесь Грінпіс?

Ісус навіки образив, там що там образив, обламав Сатану. А як же конституційне право на повагу його гідності, його Інакшості, право на безперешкодну діяльність маленької спільноти його послідовників? Христос називає його батьком брехні, а це нетолерантно, бо ж у кожного своя правда.

А., наляканий такою єрессю з власних уст, десь собі, певне, розуміє, що так лише дискредитує освіту в УКУ, і тому починає апелювати до авторитету Мариновича у розрулюванні однієї цікавої ситуації на дискотеці в УКУ. А хіба це не та скандальна дискотека в УКУ, де під вікном знайшли використаний кондом?

Парадокс цієї ситуації у тому, що євангеліє від гопників А. можна сміливо ототожнити з розповідями про те, що Земля стоїть на трьох китах, а подальші просторікування Б. з переконаннями про те, що Сонце обертається навколо Землі. І тут вже легше зрозуміти Річарда Докінза, який книгою "Бог як ілюзія" косить бабло з атеїстичних рагулів, бо й атеїсти нині пішли не ті, що раніше – зовсім вже опустилися, здеградували. Ось, наприклад, стаття Сема Крісса з промовистою назвою "Village Atheists, Village Idiots", бо схоже, що хтось вийшов з села, але село з нього – ні.

Приклад А., до речі, є свідчення того, Ґудзяк та Маринович не чують Господа, Який їм вже вкотре надсилає попередження, які вони вперто ігнорують (а потім вони ще нарікають на мовчання Бога).

Під час Помаранчевої революції А. нібито кидався в Одеській області під машину, що вивозила нелегітимну виборчу урну для подальших фальсифікацій. Але ніхто в одеській міліції чи місцевих виборчкомах навіть не чув про такий випадок і тому єдиним джерелом такий інформації став укуківський часопис Обіжник. Дещо пізніше дехто з УКУ намагався проштовхати його в автори модного, за часів Балинського, сайту zaxid.net, але перша ж стаття А. виявилась плагіатом і тому її відразу зняли з ефіру.

Десь вже зовсім нещодавно цей прогресивний гопник спересердя облаяв одну київську панянку з песиком анти-феміністичною ідіомою "недалека вагіна" (це щоб без лайливих подробиць для побожної публіки). Гонорова київська панянка залила відео з цим інцидентом на Фб і тому А. довелося довго та нудно вибачатися навколішки перед усіма, від кого залежить його подальша кар'єра. І ось тепер ця дискредитація капернаумських рибалок.

Керівництву УКУ варто нарешті позбутися особистої неприязні перед обличчям Апокаліпсису та якось вирішувати подібні ситуації, поки вони не закінчилися криміналом чи чимось гіршим. Віктор Франкл ще в 50-х пропонував перевіряти кандидатів до семінарій (чи закладів подібних до УКУ) фройдистськими тестами, щоб відсіювати стурбованих вуйків та не вигрібати за ними дорогоцінним іміджем Церкви у майбутньому.

Тим більше, що вже є свіжий приклад неприхованого ідіотизму від викладача УКУ Отара Довженка, після якого керівництво УКУ (Ґудзяк, Маринович чи Балинський) мало б офіційно вибачитися чи хоча б якось пояснити таку поведінку свого гопника.

Хоча більше схоже, що Ґудзяк та Маринович закрилися у своїх вежах зі слонової кістки, оглухли (і це можна зрозуміти – літні люди – зима вже близько), оскільки одному традиційно не вистачає розуму, а іншому – сміливості, щоб бути відповідальними за тих, кого вони приручили чи породили. А Блаженнійшому Святославові разом владикою Венедиктом варто вже повчитися у Ленні Белардо (у випадку з Тоніно Петтолою) і вказати А. на його місце поблизу Парашки.



А тут з перекладом, якщо хтось не зрозумів неаполітанських емоцій кардинала Войелло.

Володимир Бєглов УКУ не закінчував і тому наближений до цього закладу лише одним, ледве не мученицьким, боком. Деяким студентам УКУ не сподобалися його лекції, з огляду на його сексуальну орієнтацію, і тому вони сміливо висловили свою альтернативну думку у ФБ та нагнали трохи страху на керівництво УКУ, яке у цій ситуації згодом стало горою за Б. та Кафоличність, зокрема.

У лютому цього року Б. видав збірочку графоманії, де багато просторікував про Бога та Любов. Місяць потому вже чомусь здавалося, що Б. нарешті хоч щось зрозумів про свої примітивні віршування, але на УП з'явилася стаття "Безумовна любов: як радіоведучий Володимир Бєглов шукає Бога в поезії" і все знову покотилося до геєнни.

У Безумовній любові Б. реально не розуміє масштабів власної маячні. Усе його псевдо-прогресивне белькотіння не виходить за межі букварних істин і тому навіть закономірно, що він заточує власне невігластво (ідіотизм та наїв) під спасенну щирість, бо то вже звична для місцевих хіпстерів фішка. Хоча більше – він чомусь вважає примітивізм саме тією убогістю духу з Нагірної проповіді, і тут йому точно треба до сповіді.

Б. не має навіть приблизного уявлення про Катехізис і тому тут стільки підміни понять. Капернаумські рибалки ніколи не були гопниками, але Б. добиває їх апостольську місію ще й модним слівцем "маргінали". У цих дешевих прийомах відразу зрозуміло, що такими паралелями він прямує до хіпстерів (тобто, до себе), але які з хіпстерів-консюмеристів маргінали?

У дитячих голівках А. та Б. просто якась каша з недочутого та незрозумілого і тому їм варто порадити тривалі мандрівки львівськими парками. Їхній рівень – це перша парта у недільній школі разом з іншими малятками. Для цих першачків прізвища Якоба Беме чи Майстра Екгарта будуть однозначною спокусою, і саме тому мудрі люди не радять підпускати оглашенних до "Ліствиці" Іоанна Листвичника.

Цікаво, що подібне фанатичне неуцтво часто можна помітити поміж тих вірян передпенсійного та пенсійного віку, які прийшли до Церкви після розпаду СРСР. Та характерна заяча полохливість віри, що часто межує зі страхом смерті.

І тому А. та Б. потрібно негайно рятувати усією побожною галицькою спільнотою, бо якщо у пацанів зірвало дах на самісінькому початку, то про що тоді писати далі?

Ось Б. просить називати його "поетом" та говорить про Бога у збірці.

Але ніякого Бога у його збірці немає, бо там лише суцільна графоманія, і якщо він вже такий послідовний у пошуках Бога та чесний зі собою, взагалі мав би спалити цю збірку і не пускати її до друку. А так він лукавить, звичайно, і тому усі його глаголи про любов до ближнього, то лише фейк. То сміх і гріх, бо якщо сам Калинець скептично дивиться на свою поезію, то хто такий Б., щоб так просити називати його поетом?

Ось тут Б. щось патякає про постмодерн, але якби він хоч щось у тому шарив, то точно б не просив називати себе "поетом". Дайте йому нарешті якийсь словник постмодернізму і пальцем ще тицьніть на постмодерну чутливість.

Можна довго дискутувати про те, чи є Бог у графоманії, але це несерйозно, бо цікавіше спостерігати за тим, як у гея Б. простежується під веселковим прапором потяг до суворої протестантської простоти, подекуди – монохромності мислення.

Ця ейфорійна цитатка – то якийсь ярмарок ідіотизму, де людина просто не січе тему про яку так свято намагається триндіти. Подаруйте йому нарешті книгу з історії християнства або порадьте Б. відразу підсісти на фільми Карла Теодора Дреєра чи Інгмара Бергмана. Але у Бергмана забагато комічного, а для чорно-білого світу інфантильності це трохи проблема, як і "Лоліта" Набокова, бо за пубертатом не помічають пародійних елементів цієї книги.

Протестанти бувають різні, наприклад, є круті євангельські християни-баптисти з Луцька (на Лютернській), але й є якісь зовсім інші баптисти в Україні. Мирослав Маринович у книзі "Українська ідея і християнство, або Коли гарцюють кольорові коні апокаліпсису" робить декілька критичних зауваг щодо наближення таких баптистів, які вже більше наближаються до Московського патріархату у своєму буквоїдстві (ст. 349-350). Чи Маринович для Бєглова не такий авторитет як Ґудзяк?

 

Маразм Б. про традицію, а особливо про іконопоклонство не хочеться навіть коментувати і тому можна лише сподіватися, що хтось мудрий подарує цій інтелектуально стрункій людині принаймні свічадівську книгу "Про що розповідає ікона" (Томаш Шпідлік та Марко Іван Рупнік) або організує лекцію про ікони у Національному музеї ім. Шептицького.

І, до речі, про гроші каже не Ґудзяк, а апостол Павло: "Корінь усього лихого – то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання" (Перше Тимофія 6, 10).

Б. настільки не фільтрує свій базар, що у нього Христос навіть гонить не лише фарисеїв, але й мудреців. Але, власне, це Бєглов – фарисей, книжник (відірваний від життя). Тому уся його маячня (Андрушківа також) – це боротьба з собою (о, хвала тобі Angel Heart, і слава тобі, ще молодий Міккі Рурк). І це відразу парадокс, бо ці горе-реформатори самі є адептами формалізму, мертвої букви, а не животворчого Духу.

Найцікавіше у розмові Б., а це й підсумовує усю ситуацію з А. та Б., це його фраза про те, що Христос диктує нам ліберальні цінності – люби ближнього свого. Тут просто варто зрозуміти, що промови А. та Б.  – це банальна кон'юнктура.

І це не якась там дивина під місяцем, бо й сто років тому, у лютому 1917 року, можна було помітити сліди подібної "дитячої хвороби лівизни". Ось уривок з повісті Аркадія Гайдара "Школа", розділ 2 "Веселий час", глава перша.



Саме тут вони лупають скалу Віри іграшковими молоточками з пластмаси, а хто ж ця скеля, хто ж цей камінь (на якому стоїть Церква), як не Христос? Буквалістам з УКУ занадто далека Александрійська богословська школа (або навіть Каппадокійські отці) з її алегоричним тлумаченням (не як самоціль чи панацея, а як складова духовного розвитку) Святого Письма і тому у цій країні Григорія Сковороду розуміє лише радянський шпигун Домонтович.

Це небезпечне бажання палицею вибити з Христа прихильність до ліберальних цінностей як чогось ідеального, і тому це безглузде бажання звузити Його проповідь до одного обмеженого світогляду. Хіба це не ознака неправдивих пророків (Матвія 24, 21-28), спроба помістити Його у певну шкалу та оголосити лише її порятунком від усіх бід.

Політкоректність, до речі, також старозавітне поняття, безсиле бажання впорядкувати недосконалу людську природу репресивними методами, через страх, через примус до любові, який постійно чомусь вилазить боком. Усі переваги лібералізму впираються у слабку людину і тому чорно-білому світогляду А. та Б. (дитяче) так далеко до тієї бажаної і гнучкої толерантності та любові (доросле), якої просто море у кожній серії Доктора Хауса.

Багато хто чомусь навіть вважає Хауса циніком, але й Молодого Папу ніяк не може розкусити секулярна кінокритика і тому лише зупиняється безсило біля 9 години та пише про фейковий ультраконсерватизм.

А діткам, звичайно, ніхто не може заборонити приходити до Ісуса і ніхто не може заборонити Святому Духові дихати там, де він захоче, але потрібне поступове доростання, засвоєння матеріалу, щоб не повиростали згодом такі монстри та покручі, як А. і Б. Ніхто ж не дає немовляткам бургерів чи фалафелю, і крафтового пива їм ніхто не наливає, бо це небезпечно для їхнього здоровля.

Для таких, як А. та Б., після першого класу має бути другий, а сонна Церква мусить просто не проспати прихід Нареченого. І саме тому у цю знаменну годину лунає The Weeknd "Starboy".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.