Бурштинові копи

Місцева пародія на британську стрічку Hot Fuzz (2007) Едгара Райта від Студії Мамахохотала та режисерки Аліни Бухтіярової.

Гумористична Студія Мамахохотала нічим особливо не відрізняється від плінтусної діяльності 95 Кварталу чи Дзідзя. Її комедія така ж несмішна, як й фільми Зеленського та Хоми. Бурштинові копи тупо копіюють легендарну стрічку Hot Fuzz (2007) Едгара Райта, і вже десь варто сподіватися, що незабаром український глядач споглядатиме троєщинського малюка на драйві або ж кінець світу у білоцерківських барах.

Мамахохотала ще шість років тому могла потренуватися заради чогось кращого у серіалі Нова поліція (2015), але за ці роки мало що змінилося у їхньому мисленні. Бурштинові копи лише на дещицю кращі, ніж той інтернет-серіал. Режисерку Аліну Бухтіярову та сценариста Іван Мелашенко у цій суцільній копіпасті з елементами священного продактплейсменту може тішити лише той факт, що їхня стрічка це вже щось краще, ніж придуркувате кіно Нереальний копець з молодшим Ступкою в Одесі.

Плаский гумор у фільмі Бурштинові копи розганяється настільки повільно, щоб наздогнати стрічку 2007 року, що якісь фрагментики смішного у ньому варто шукати лише з лупою. Допотопність несмішних ефектів (назвімо це гегами) нанизується на традицію акторського перегравання у новому українському кіно та добивається неймовірно жахливим саундтреком у вигляді колгоспного року та репу. Напевне, що саме напрочуд загальмовані реакції творців фільму так довго спонукають глядача прогнозовано очікувати на Скофку з його сєкторгазарепом, а також на російськомовний реп у фіналі.

Оператор тут наче зі Скаженого весілля. Тому так Бурштинові копи своєю хаотичною мішаниною мінетів, срак, гей-натяків, сцикунів та священників на джипах нагадують ту вже класичну картинку з потойбіччя чиєїсь хворої уяви, яку легко назвати страшним сном-міфом у зацикленому лімбі. Попри всю свою локальну сороміцькість фільм Бухтіярової є достатньо цнотливим кіно, де запікують матюки заради вже давно втраченого ефекту однієї серії Друзів з Фібі та Пекменом.

До південнокорейського рівня у зображенні тупості поліціянтів Бурштиновим копам ще надзвичайно далеченько. У житомирських натяках на броманс головний герой Макс просто дає парсунку Саймона Пегга, а його напарник Богдан – комплектацію Ніка Фроста та його персонажну любов до фільмів з копами (наприклад, Смертельну зброю у тому моменті, де дочка Роджера Мерти знімається у рекламі кондомів). А от Кейт Бланшетт в костюмі тут, на жаль, не буде.

Зате в саунді та екрані тут є співачка Аліна Паш, яка спочатку чомусь говорить з такими довгими паузами. Хтось їй сказав, що вона у нинішніх соках схожа на Ларису Кадочникову з Тіней забутих предків, хоча на віддалі в образі Паш більше відчитується Кавказька полонянка. Однак вона лише вродливий манекен, вона ідеальна лише тоді, коли мовчить. Паш, звичайно, переграє, а от циці її, звісно, що не брешуть (у тих моментах екранного сексизму).

Бурштинові копи лише розпочинають вибруньковуватися кіном у певних елементах абсурду та провінційної психольогії (місто vs село), як відразу у фіналі падають в цілковий треш, оскільки про логіку тут варто лише мовчати. Батько головного героя міг би підметушитися у цій кумедії, але так би зникла ідея бунту Максима про няня (біблійних масштабів блудного сина) чи системи загалом.

А, можливо, що й навіть супроти клятого капіталістичного патріархату (тому, що і в Нереальному копці блукала тінь батька), оскільки ж режисер – жінка. Трешовий хепі-енд лише посилює всю безперспективність боротьби з корупцією в Україні та сподівається й вірить лише у майбутнє пришестя ери народних месників з обрізами, маузерам та луками, які й замочать цих бурштинових баронів з їхньою збоченою зацикленістю на катанах.

Також пролетарське кіно Бухтіярової сподівається і на якесь продовження, оскільки трохи незрозуміло, хто ж зливав баригам усю інфу. Також варто б було виокремити у бік позитиву подекуди вдалу інтонацію Богдана, бабу Дуню та особливо керівника місцевої поліції Антінича, який тут просто найкращий.

Але сподіватися особливо не варто на щось, оскільки бухтіярівська копіпаста моментом опускає все на свій плінтусний рівень. Так, наприклад, чехівська ідея про ружжо тут трансформується до банальної сраки, і якщо на початку фільму глядач побачить голу дупу копа, то у фіналі в неї точно влучить куля.

На титрах цієї пародії на кіно ще обов'язково вилізуть блуперси, де деякі актори так розмовлятимуть російською, що відразу можна зрозуміти, чому вони так жахливо грають українською. А років за 15 нове українське кіно, можливо, й дожене той омріяний Hot Fuzz.