Пісні фронту 2022 (# 17)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров, Лобода, Дорофєєва, Ірина Білик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, Ульмо Три, Циферблат та Енджі Крейда.

Четверта спроба (1, 2, 3) витиснути зі своєї бездарності хоча б лепту емпатії рідній країні від колаби пседовреперки alyona alyona та переляканої мемоносиці Jerry Heil. І вкотре мівіна-поп цих двох виконавиць із серії "тупий та ще тупіший" може вродити лише треш клінічного безсилля імені євробаченців з Калуша. Навіть примудрилися зіпсувати своєю верескливою пидоркою сюрне кіно Юрія Іллєнка Вечір на Івана Купала (1968).

Маніпулятивний поп кумедної театральщини та емоційного ерзацу (хоча "душа плаче кров'ю") від співачки Паш. Linkin Park з міфічним етнокодом для бідних та глухих.

Продовження графоманських вакарчукесок з відомою блогеркою у кадрі задля хоч якогось ефекту цієї одноразової затії.

Графоманське паразитування на начебто хитромудрому саунді, де міфічний етнокод міксується з модною публіцистикою з нібито сексуальними пошепками з інкубатора.

Убога подоба репу з дешевими понтами та графоманськими спробами школотної провокації, що навіть близько не стоїть біля альбому "Голос Пітона" (2021) сихівських реперів Твій Бог Сьогодні П'яний.

Ейфорійний піано-поп з піднесеним хором на стадіонах та примітивною лірикою на тлі поп-культурних цитат.

Козачок-боровичок з плаского та плаксивого поп-репу, який надзвичайно легко викинути відразу у смітник назавжди.

Акустична калапуцька виконавця Дантеса хоче, щоб її узяли на ручки та зацьомали до цнотливої нестями юні дівчатка з голубого небокраю.

Страдницький арт-поп від U:Lav жалібно не дотягує до території української готики та Аліни Орлової, але тексти замовляння у неї вже значно кращі.

Екстрасенсорний треш про прадавню силу та милосердного Бога на території фільмів категорії Б. Старосвітський мольфар-exploitation, що так нагадує шароварний треш Казка старого мельника (2020).