Sad Novelist "Тепло" (2022)

Новий мініальбом франківського послідовника львів'янина Василя Васильціва, мелодійного меланхоліка Sad Novelist.

Діяльність франківської хвилі емо-плаксіїв (Sad Novelist чи Sadsvit) наразі нагадує якусь майбутню стрічку режисера Антоніо Лукіча, дорожню інді-комедію з камео Васі Васильціва на прикладі соррентінівського фільму про мандри Роберта Сміта. Усі сльозливі страждання цієї бульбашки, на жаль, надзвичайно важко сприймати серйозно через ту школотну карикатурку у їхніх текстах.

Попередні альбоми Sad Novelist зовсім не надихають. Постпанк (чи ньювейв) для сніжинок на EP "Холод" (2021) ще важко поставити біля дебютника Паліндрома. Готикою назвати це неможливо. Тексти переважно хаплива графоманія, але добре, звісно, що вони вже україномовні.

Разом з мельодіями їх неможливо сприймати серйозно через певний аутичний заскок в дусі Василя Васильціва, який нікуди не веде. Можна, звісно, побачити у тому якусь концептуальну карикатуру на Цоя ("Тління"), який так надихався спадком The Cure ("Наосліп", "Всупереч"), але десь услід за New Order у цій почесній місії повернення до джерел краще вже нині слухати Future Islands.

EP "Каяття" (2021) ще більше підсвічує в постаті Sad Novelist франківську реінкарнацію Василя Васильціва, якусь карикатуру на постпанк. І тому десь поруч можна поставити й нових львівських послідовників Василя – гурт Tadey з альбомом "х̶е̶й̶т̶ ̶с̶п̶і̶ч̶ / zona примирення" (2021).

Захід Sad Novelist у сфери репу ("Поміж скронь" чи "Божевільний") взагалі варто оголосити найдурнішими його ідеями, оскільки він, на жаль, не XXXTentacion чи slowthai. Можна десь й назвати його діяльність пародією, але навіщо він тоді руйнує навіть те, що у нього мінімально цікавого ("Мереживо")? Біля нього ж реально соромно поставити Lowtide, The Soft Moon, The Underground Youth, Fawns Of Love чи, якщо вже згадувати Роберта Сміта, то й Grapetooth.

У тій солодкавій, юродивій франківській зацикленості на певних хворобливих станах є, певне, якась місцева фішечка-перлинка на якій добре розуміють тамтешні мешканці, але зі Львова продертися через той аутичний туман майже нереально.

Від нового EP "Тепло" слухачу ні холодно, ні парко. Навіть якщо й гнатися за літнім постпанком в дусі бруклінців The Drums ("А ти спитала мені як?"), де нарешті у Sad Novelist текст та іронія адекватного рівня, то він там знову навіщось дає місцями зацофаного матолка. Навіть якщо він косить під іздрика, то де у тому Франківську можна нормально серфити? На Бистриці чи тре їхати на річку Пістиньку?

Всі інші треки безслідно губляться в хаотичному тумані з Васі Васильціва, графоманської цоївщини та неймовірно бездарних спроб зайти на територію релігійних диспутів ("Сироти"). Реп та релігійні тема мають стати табу для Sad Novelist, хоча у стилі останньої теми є у нього щось суголосне з деякими харківськими групами з російськими слідами в анамнезі.