Пісні фронту 2022 (# 18)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров, Лобода, Дорофєєва, Ірина Білик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, Ульмо Три, Циферблат та Енджі Крейда.

Безбардаш'янець Wellboy з примітивною хмаринкою тегів під танцюриста Монатика, де ще й етнокодовим неуком називає батька Тараса якимось дідом.

Інкубаторний треш та плаксивий цирк, як це називає Даша Астаф'єва, від анонімки з Києва.

Графоманиста школота з тупою пародією на рнб The Weeknd.

Ще один попсовий репер з бездарним гумором та спробами дати одноразову абракадабру Псюка.

Інкубаторний денс-покруч з графоманською лірикою про страшний гріх, де бракує хіба що фольклорного бодіпозитиву Заріцької.

Чемний захід на територію гурту Дао Парк, щоб передати привіт українському соулу. Ще одна вагома причинка, щоб колектив Our Atlantic десь безслідно щез.

Убогий понт франківського фрешмена Keysee про зомбіленд, який можна вимикати на третій секунді.

Після карикатурного етнокоду з Пивоваровим виконавиця Лилу45 стає на стежину пластмасових сніжинок з Tember Blanche, щоб проворкотіти на вушко якусь пургу про вечорниці.

Школотний трепчик щось булькає собі під ніс якусь графоманію про орків.

Франківський плаксій SadSvit (1 та 2) у дуеті з Мія Рамарі ніяк не може зрозуміти, що йому ще рано заходити своєю одноманітністю на територію дрім-попу.

Після карикатурки на Гео Шкурупія, Антонича та батька Тараса співун Пивоваров закономірно дає маршову пародію на народну пісню.

Псевдоіронічна графоманія в стилі російської народної пісні "Нас нє дагонят".

Мегаломанська неошароварщина з бутафорськими плачами та кон'юнктурним дудуком на тлі покручної езотерики. Приспів взагалі кумедія.

Неймовірно цнотливий солов'їний треш від ванільного молозива з цьомчиком від коханої матусі.

Попсарокова графоманія про підлого брата для містечкового розігріву перед Вакарчуком.

Після збільшення грудей та святочного візиту до бабусі зірка трешу Любов та блогери млосно знемагає під акустичний інкубатор середньостатичної попси. Даша Астаф'єва вкотре має рацію про цей співочий цирк.

Комедійна шиза ЮЮ з кунсткамери пещеної вторинності десь біля кажанохлопа виконавиці Mokosha. Співачку Banks тут краще взагалі не згадувати. Про Dana Dentata варто просто мовчати.