Пісні фронту 2022 (# 8)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

У 2015 році Положинський з Вакарчуком ще могли навіщось давати Володимира Висоцького, який і в танку горів, і в літаку падав, і полундру кричав, але нині на цьому явищі вже можна поставити хрестик.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, а також Ульмо Три.

Франківський фрешмен SadSvit зі своїм шкільним нью-вейвом та нецікавими референсами на пізнього Скрябіна.

Псевдорперка з Дніпра вкотре дає карикатурку на Аліну Паш укупочці з бездарним текстом, дешевим флексом та бондіандним рефлексом.

Львів'янка Чубай впевнено несе вірш Іздрика на прапорі Королівських зайців під час кумедного косу під Вакарчука від місцевого каверника Панчишина. Нетипова ситуація для української попмузики, коли виконавиці варто назавжди забути про такого аранжувальника та знайти когось значно ліпшого.

Патріотичний попсарок без жодного натяку на хоч якийсь хуліганський панк, а тому не зовсім зрозуміло, навіщо тут постійно вигулькують застільні інтонації самого Сергія Міхалка.

Млосний акафіст до Непорочного серця Пресвятої Діви Марії (для своїх) або ж натяки на відьомську Суспірію (2018) Луки Гуаданьїно (для чужих) в інфантильній карикатурці співачки Соловій. Начебто перверзійний текстик на території щемливого сексу (на початку чомусь чути "шпекалися серед зими в столиці") традиційно натякає на один кліп Вакарчука про війну, а тому є достатньо нудним для усіх, хто не є адресатом цих меседжів. Для різноманіття співачці Соловій варто послухати новий альбом Melody's Echo Chamber "Emotional Eternal" (2022).

Традиційно безликі пошуки вкраїнського етнокоду в замкненому колі одноманітної кон'юнктури, де в купі змішалися всілякі монатики, аліни паш та лабухи-гуцули з Коломиї.

Воцирковлена музичка на вірші Богдана-Ігоря Антонича, де за містику, на думку мистця Пивоварова, мусить відповідати дудук та інші орієнтальні мотивчики. Навіть з натяками на сюрну стрічку Орфей (1950) Жана Кокто товариш Пивоваром має розуміти, що асонанс – це не ще глосолалія.

Легенький черкаський поп-фолк, де хлопці хоча б напружилися з візуалізацією свого кліпу та класним moonwalk з алюзіями на козацький танець Майкла Джексона на тлі завойованого Кремля.

Богородичне рнб з молодою копією Надії Мейхер та колисковим одноманітом під час радісного сюсюкання у тексті.

Мультяшний реп з Франківська, де все псують рідні інтонації Вови зі Львова. "Друга армія у світі" була принаймні не такою одноманітною.