Пісні фронту 2022 (# 19)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров, Лобода, Дорофєєва, Ірина Білик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, Ульмо Три, Циферблат та Енджі Крейда.

Базарна гумореска з трешовим етнокодом, де чомусь забули втулити фразу про "два кусочєка калбаскі" для остаточного сарказму.

Аграрний психоделік Довгого Пса попри увесь едліб на нову школу несподівано дає свій найкращий трек за останні декілька років (якщо не за всю дискографію). Є надія, що з такими текстами він більше не повертатиметься до гетто свого андеру.

Мовленєвий маніфестик біля дерева життя зі згадкою про Вакарчука та театральними павзами.

Ще одні послідовники Скофки на ниві набундюченої маячні, яких вже давно тре запрягати до плуга.

Істеричний гіперпоп з бездарним текстом та псевдогумором, де фітом мусив би стовбичити сам Чемеров.

Пластмасові сніжинки з автоповтором своїх дрібних паразитів на вечорницях Один в каное.

Анімаційний електропоп з кобзарським мерчем та примітивним пророцтвом про головне.

Реперок-комік хоче вознестися на небо, але продовжує втомлювати своїм псевдогумором. І з фанком йому немає чого робити.

Непоганий рнб – це вже щастя на місцевій сцені, але міфічних етнокодів навіть у мізерних дозах варто цуратися відразу.

Глибоке дно імені альони альони з титанічним етнокодом та базарним тупиком.

Галицький треш під Аліну Паш та кон'юнктурною сопілочкою Калуша на тлі строкатого маразму про якесь галицьке флоу.

Інкубаторна плаксійка з етнокодиком на споді та привітом Бабкіну на старті.