Dorofeeva "Сенси" (2022)

Інкубаторний поп Наді Дорофєєвої намагається швиденько зліпити з неї статую всенародної незайманки після нещодавнього скандалу з трьома пальцями в інтимні місця.

Співачка Дорофєєва періодично вляпується у різноманітні скандали, але статус екранної коханки Володимира Зеленського у фільмі Я, ти, він, вона (2019) дозволяє їй напрочуд непомітно втікати з місця подій. До війни вона була учасницею російськомовного дуету Врємя і Стєкло, який продовжував напівстьобну естетику Потапа та Насті Камєнських для місцевих рагулів.

Після початку війни креольське гасло "какая разніца" стало надто небезпечним для здоровля, і російськомовні співаки України почали швиденько перевзуватися заради великої любови до неньки-України, яку вони завжди десь далеко тримали у глибоких кишенях.

Наразі цей контингент з огляду на певний брак розуму та талану переважно дрейфує убік пестливої розчуленості вишиваної цнотливості Оксани Білозір наприкінці 80-х років минулого століття. А з іншого боку, поза трендом базарної публіцистики у стилі "зранку в газеті, а ввечері – в куплеті", їх чекає у своїх обіймах типовий для нинішніх перехідних часів мівіна-поп одноразового використання.

У часи війни біда навчила місцевих артистів кон'юнктурно прибіднятися дерезою з української народної казки, яка бігла через місточок та вхопила лише кленовий листочок. Напевне плющить нині цих персонажів дай Боже, але вся попмузика – це переважно пристосуванство, мімікрія, а тому вони вже мали хоч якось звикнути до цієї ситуації назавжди.

Те, як на своєму першому україномовному альбомі співачка Дорофєєва прибідняється убогою козичкою, то чиста кумедія. Особливо там, де вона так дрібненько зачинає бісером свою нову іконку піднесеної догори у променистому сяйві непорочниці, хоча її аватарка у дуеті Врємя і Стєкло точно знала про те, яка мінімальна кількість осіб потрібна для конструктивної груповички. Закономірно, що на цьому новонаверненому етапі пошуків віри та сенсу (овва!) все ще йде десь не туди. У її російськомовній музиці була хоч якась гра розуму, а от у новому україномовному матеріалі – лише одна дубоголова кон'юнктура, яку вона так маніпулятивно перемежовує сентиментальними вставками зі старих інтерв'ю біля Скрябіна про її правдиву душу.

Та й на що цікаве можна було сподіватися під час співпраці зі союзом головної адептки мівіна-попу Jerry Heil (і головної всеукраїнської цнотливиці за сумісництвом) та продюсера різноманітної неошароварної халтури Ванька Клименка?

Інкубаторна одноманітність її треків (ремікс "різнокольорова" від Probass ∆ Hardi) постійно залазить у безликі самоповтори її колишньої діяльності у музичці для папіків ("різнокольорова"), а надутий сексапіл, схоже, що є єдиною доступною опцією її функціоналу (жахливий кавер на "люди як кораблі"). У карикатурному треці "Думи" зі співунцем Пивоваровим вона так непорочно намагається присунути цей щемливий сексапіл батьку Тарасу, щоб перевзути свою екзистенційну порожнечу у щось принагідне, але без сміху це слухати неможливо. Це наче дивитися на те, як Оля Полякова стає грудьми на захист неньки-України з Богом та лосинами у руках, і розуміти, що у цій пародії їй бракує лише Миротворця та Орлика для повного щастя.

Провідною зіркою у цьому україномовному косплеї їй блимає гурт Kazka зі своїм вишиватницьким духом плаксивого гарем-попу ("у твоїй душі"), однак поміж типової для Jerry Heil графоманії ("де найти море сліз, щоби напоїти душі спраглі") можна відшукати й дещо інше. Хтось, а це, схоже, продюсер Клименко, вважає себе хитровимаханим персонажем, і тому поміж неясних натяків на Піккардійську Терцію тут можна натрапити й на сліди російської попси. Хоча, схоже, що він таки трохи лоханувся на хвилі своєї любови до російського письменника Максима Горького.

Коли Дорофєєва співає у цій карикатурі щось типу "Я принесла серце у руках", то схоже, що він впарив їй якусь халтуру, оскільки зовсім нещодавно його підопічна недореперка alyona alyona співала на спільному з Jerry Heil мініальбомі "Dai Boh" (2022) слова на кшталт "Ми виривали серце з грудей. Ми віддавали себе, лишаючи діру між ребер". Та це типова картина для нинішнього мівіна-попу, наприклад, у треці "крапають" на слова та музику Jerry Heil і Вані Клименка й досі відчувається той солодкавий стайл "Малєнькай страни" інфантильної цнотливиці Наташі Каральової (певне, що Дорофєєва ще має дорости до свого літа кастаньєт на лазуровому узбережжі).

Щось більш-менш людське на альбомі співачки Наді Дорофєєвої "Сенси" можна зустріти лише у приспіві треку "охололо", де вона намагається дати Нене Черрі у легендарному треці "7 Seconds" Youssou N'Dour. Все інше там знову збивається графоманією на псевдорелігійні мульки Заріцької про ангелів та інших спасителів. Непорочній співачці Дорофєєвій й справді потрібно вродити якогось персонального україномовного Ісусика, бо хтозна, як довго ще страждатиме її російськомовна душа у калабані безплідного мівіна-попу.