Пісні фронту 2022 (# 26)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров, Лобода, Дорофєєва, Ірина Білик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, Ульмо Три, Циферблат, Енджі Крейда, нью-вейву Паліндрома, гурту Пиріг і Батіг.

Соплива кічуха під найгірші зразки Скрябіна про класну неньку-Україну.

Касетний плаксій SadSvit та безликий етнокодик Morphom дають графоманію під Роберта Сміта у ріденьких хвилях Другої Ріки. Школотна профанація постпанку на місцевих теренах вже потребує свого уважного дослідника.

Перевзута шльопка з піднесеною патетикою інкубаторного трешу, який намагається рвати душу за рідну неньку-Україну. Бонусом йде Бог, Любов, Оля та лосини. Бракує лише Миротворця з Орликом.

Пафосний недореп під Otoy, нудно, одноманітно та серйозно.

Електропоп з дивним, на перший погляд, міксом Онуки та Аліни Паш. Типу відьмацькі паростки останньої у треці псують усе навколо напалмом в радіусі десяти миль.

Розумна електроніка львівської виконавиці Palmo X на адекватному вайбі з правильними асоціаціями.

Банальний речитатив одного місцевого реп-редактора з тупим й школотним бикуванням до Львова.

Калушеподібний марудник з бандурним белькотінням під ніс різноманітної маячні.

Рідкісний доісторичний жах, якого б застидався навіть Іван Navi. Навіть Поплавський робить щось подібне хоча б на якомусь збоченому приколі.

Графоманське щастя мівіна-попу та хутірський кітч від блаженної мемоносиці, який неможливо слухати без пістолета.