Калинова пародія на злий реп від чемного львівського виконавця Otoy.
Патріотична графоманія від львівського начебто репера Otoy, який якось втік від спокусливих обіймів Аліни Паш.
Після EP "Cvit" (2020) даремно очікувати від нового мініальбому львівського репера Otoy чогось неймовірного під час війни. Він мільйон разів може перейматися своїми полум'яними маніфестами на кшталт "Зі злістю і болем вчорашніх терактів та тисяч злочинів проти мого народу, я, як музикант, намагаюся витискати біль у творчість", але це все ілюзія, фейк. Ні злості, ні болю, нічого.
Знову капслок. Знову чи то незрілість, чи то бездарність, чи то халтура, яку благенько прикривають піднесеними словесами. Це все лише надзвичайно бажане у так званій творчості репера Otoy, але ніяк не дійсне. У нього та ж проблема, що й у набундюченого репера Паліндрома, і це – імітація злості, пасивно-агресивне тупцяння на одному місці зі слабенькою публіцистикою хмаринки тегів а-ля поп-репер Хас. І тому для різноманіття поглядів йому краще слухати новий альбом лондонців Wu-Lu "Loggerhead" (2022).
Вкотре це лише чемна галицька графоманія поганої версії Вови зі Львова, хоче, певне, може бути ще гірше. Банальні школотні понти зі суцільними кліше, які, закономірно, не дають жодної іскри ("Мій брат", "Побут новий").
Галицький щем, напевне, це щось добре у якійсь альтернативній реальності, але інтимна близькість з львівським псевдорепером Фразе-Фрезенком знову народжує лише одне запитання – чому всі ці люди взагалі думають, що мають щось спільне з репом? Після маніфестів з парафії невпинних пошуків міфічного етнокоду а-ля Аліна Паш ("Околофронт") Otoy може читати щось своє хіба що для чічок (є й така професія), але його новий мініальбом немає спільного з війною.
Навіть у форматі мініальбому з чотирма піснями Otoy видихається вже після першого треку. Його розуму вистарчає лише на один трек ("Енемі"), але й там він не зовсім Ghostemane чи City Morgue, щоб дати якийсь гороркор. Він знову лише пасинок Вови зі Львова.
Але Вова інколи таки вивертає щось таке, а у цьому нудному бубнінні під ніс у пісочниці лише одна патріотична графоманія а-ля "похилилася калина, щоб створити тінь окопу" (дивно, що він ще не читає про окопи Святої Трійці). У цій хмаринці тегів йому варто спочатку думати про якусь колабу з трешем виконавиці мівіна-попу Jerry Heil, а згодом навіть й зі самим Вельбоєм. Про інкубаторну колабу з Аліною Паш, схоже, краще не заїкатися.
Новий диск львівського репера Otoy може подобатися хіба що дописувачам сайту Слух, які чомусь вважають, що Оксана Білозір, Іво Бобул та Іван Попович – це золота ера української естради. Хоча після аналізу феномену Українського соулу вже можна було зрозуміти, що ці виконавці були лише паразитами, які підбирали одні крихти з тієї великої хвилі. Що вони лише дрібні елементи занепаду з якими, власне, й чомусь асоціювали всю українську естраду у майбутньому глумі.