Fraze-Frazenko "Найкращий альбом року" (2021)
Нова серія львівських пародій на реп від місцевого мистця Фразе-Фразенка у формі маразму.
Нудотна карикатурка на реп від Фразе-Фразенка з традиційно вже підтоптаним мисленням та запізнілими реакціями на все підряд.
Застосування щодо недорепної діяльності Фразе-Фрезенка лапок "український Моргенштерн" навіть на приколі моментом оточується хмаркою маразму, який нагадує хуторянські колажі alyona alyona за мотивами закордонних виконавців. Моргенштерн хоча б стібе свою аудиторію, а в біля Фразе-Фразенка мінімальний глум може бути лише у тому, що нині будь-який непотріб чомусь називають репом (типу альбом "Galas" альони альони).
Після диску "Безсмертна класика" (2020) у Фразе-Фразенка ще був альбом "Наголос на Е" (2020), де знову тривала якась незрозуміла пародія на реп начебто з мемами. Там, схоже, що він трохи серйозно вже увірував у свої лаври цитатного пародиста (десь поблизу 5'nizza), а тому довго та пісно лякав слухачів своїм версифікаторством.
Якась еволюція там у нього таки простежується. Без Вови зі Львова йому набагато краще, менше пафосу, але все ще достатньо фальші в тих його інтелектуальних потугах широким масам. Йому чогось постійно бракує (тому що реп не зовсім його парафія навіть в пародіях). Здається, ось-ось, якийсь пагінчик у його душі настовбурчиться пуп'янком, наллється соками хоті, набубнявіє тряскотом та вистрілить дзюркотом навідліг так, що всі ляжуть. Але де там, ні тут, ні там, ніде.
На диску "Найкращий альбом року" його едлібна карикатурка навіщось ще залазить у маніфести без табу про критичне мислення (дивно, що не в міфічну постіронію), але й це його не рятує від власних маразмів (особливо на фініші альбому). Його пародії – несмішні, клаустра – не лякає (йому вже давно тре на сихівські подкасти до Твій Бог Сьогодні П'яний), а понти – дитячі. В біблійних сюжетах йому вже навряд чи вдасться наздогнати Грішу Семенчука після альбому "Культурний шок". А стібати школоту багато розуму не треба. Тим більше без мемів, де йому терміново тре робити якусь поетичну колабу з Коробчуком (чи іншими графоманами сучукрліту).
Технічно Фразе-Фразенко вже піднявся до того, щоб пародіювати Kalush, але навіщо пародіювати пародію? Скільки йому ще потрібно періодів українського бароко, щоб знову, за старим звичаєм, змогти обстібати колядки навиворіт? Деякі його треки альбому начебто хочуть називатися провокацією, але рівень мислення там настільки плінтус, що в тому немає нічого дивного в країні, де слово "епатаж" вже давно треба занести в словники з позначкою "архаїзм". Запізнілі реакції у Фразе-Фразенко вже аж зовсім передбачувані у своїх допотопних схемах, і тільки трохи незрозуміло, чому Уляна Горбачевська знову не дала Лізу Джеррард (якраз вийшов її альбом "Burn" з Jules Maxwell) укупочці з якоюсь оперою-буф?
То мо' краще Фразе-Фразенку перейти на актуальний блюз з тієї недолі, але там, на жаль, вже сам Tom Jones зі своїм треком "Talking Reality Television Blues" (якраз нині й впав його альбом "Surrounded By Time").